Я йду у відставку з посади голови НТКУ

Менше з тим, очікування суспільства по термінах не є реальними: зсередини розумієш, що в наших умовах, так, щоб не порушувати законів кожним кроком, а змінюватись разом із законами — то реформа займе набагато більше часу.

Паралельно й так само повільно триватимуть і зміни у радянському мисленні працівників. Більшість з них й досі певна, що компанія існує не для створення корисного людям контенту, а виключно задля того, щоби утримувати їх, працівників (доведено профспілками).

Відповідальність за цю роботу важка суто психологічно; все решту можна здолати. Маєш просто вперто й чесно робити справу, не зважаючи на «все пропало» від мотивованих ворогів, і «я краще знаю, як треба» від зацікавлених друзів.

Потім раптом виникає подія — Євробачення, яка навіть не скорочує, а буквально стискає все, що відбувається, включно зі строками.

А умов же в країні істотно не змінено.

І так само раптом розумієш: мало того, що психологічна відповідальність подвоїлась. Тепер до неї додалась відповідальність карна. Вагою в десятки мільйонів євро.

Легальних та прозорих процедур витрати тих бюджетних мільйонів — в країні не існує.

В нашій країні можна безкарно розпоряджуватись (не надто охайне дієслово я застосував?) навіть мільярдами. Лише якщо ти належиш до влади або знаходишся поблизу від неї. Домовляйся — й все буде як треба: і справу буде зроблено, і ти сі в програші не залишиш.

От якщо ні... Тоді кара за все.

Я ніколи не уникав відповідальності. Готовий відзвітувати і відповісти за кожний крок в розбудові Суспільного, за кожну копійчину, витрачену на цьому безпрецедентному для країні (від того й повільному) шляху.

Але «двох Болівар не винесе».

Та й платити свободою, та ще не за злочин, а за добру справу — це за межами добра й зла. І точно за межами мого розуміння відповідальності.

Це все — про бюджет Євробачення, що його існуючі закони і кодекси (Податковий та Бюджетний) не дозволяють використати.

Тільки це не вся проблема з бюджетом.

Влада (руками Мінфіну) врахувала бюджет Євробачення в бюджет НСТУ на 2017 рік.

Себто від 1,2 млрд. грн, передбачених законом для розбудови Суспільного мовника в 2017 році, держава відбирає 450 млн. грн. витрат на Євробачення, 250 млн. грн. відбирає у вигляді платні за трансляцію, 149 млн. грн. відбирає видатками, і 46 млн. грн.  комунальними платежами забирає місто. Ще 112 млн. грн. апріорі йдуть на міжнародну діяльність (Олімпіади, чемпіонати світу тощо).

В залишку — 193 млн грн. Владо, ти серйозно?

На перебудову 32-х застарілих морально, фізично і технично підприємств? Із нулем на виробництво і середньою зарплатнею в 2 300 грн. з того залишку? І після цього казати країні і світові, що ми будуємо Суспільне? 

За минулі два з половиною роки в НТКУ зроблено чимало. Принаймні, компанію об'єднано, фундамент Суспільного закладено, програмного курсу завдано. Країні продемонстровано, що: 1) ані владу, ані олігархів можливо (!) не подпускати до каналу мовлення на гарматний постріл; 2) українські телебачення і радіо (масові медіа) можуть (!) не бути токсичними для людей.

Організаційна перебудова та пошуки балансу між комерційною доцільністю та суспільними потребами — триватимуть й далі. Як і Суспільне після Євробачення.

А я йду у відставку зараз.

Можливо, хоча б таким чином вдасться привернути увагу до проблем з бюджетом Євробачення та бюджетом майбутнього Суспільного.

Цей вчинок не є шантажем влади, він є припущенням, що в перехідний період компанію має очолити людина більш компромісна, гнучка, здатна домовлятися і давати раду протилежним інтересам та інтересантам.

Справи, втім, не кидаємо: наступні два тижні передаватимемо їх тому, хто буде призначений. Так, на жаль, не обраному Наглядовою Радою, а все ще призначеному державою новому керівникові.     

Страшенно вдячний всім, з ким йшов пліч-о-пліч, з ким працював поруч й хто тримав удари, хто чесно робив свою справу.

Дякую колегам, що попри все не дають фори, а ретельно стежать і ставляться так критично, наче державна все ще компанія грає в рівних з комерсантами умовах.

Дякую й нашим глядачам та слухачам, що не тільки чекають на зміни, а й підтримують їх, не лишаючи нас увагою.

Все буде добре.