Чи докаже сьогодні президент, що він дійсно за Євросоюз?

Мені б не хотілось бути пафосною і розказувати, що в ці дні вирішується доля європейського вибору України. Але переговори, які зараз тривають у Києві по Зоні вільної торгівлі з ЄС, є як мінімум серйозним тестом на те, наскільки Віктор Федорович і його команда зацікавлені рухатись до Європейського Союзу, про що вони не втомлюються заявляти.

Саме так, як критичний тест, розцінюють результати цих переговорів у Брюсселі.

Проблема української влади на Заході в тому, що на її заяви виробився стійкий імунітет. Єдиний шанс продемонструвати відданість євро інтеграційному курсу – це продемонструвати на конкретній справі. Переговори по ЗВТ – саме така справа. Йдеться не просто про Зону вільної торгівлі, йдеться про реальний геополітичний вибір України.

Що означає провал нинішнього раунду переговорів на практиці? Він означає, що Угода про зону вільної торгівлі разом з Угодою про асоціацію взагалі не буде підписана в цьому році – просто технічно вона не зможе пройти всі процедури затвердження у всіх країнах-членах Євросоюзу.

Україна вже встигла продемонструвати, що відбувається з переговорами по Зоні вільної торгівлі, коли є політична воля з її боку, а коли її нема. Наприклад, напередодні саміту Україна-ЄС переговори були досить успішними, бо втрутився начебто сам президент. Європейці були щиро здивовані, але сприйняли це як створення позитивного фону перед самітом у листопаді. Останній раунд переговорів у грудні був навпаки названий в дипломатичних кулуарах провалом.

Нинішні переговори, подейкують, почались не в найкращому настрої з обох сторін. Євросоюзівська делегація була дуже скептично налаштована з самого початку. Заява Азарова про те, що було б добре підписати спочатку угоду по тому, що вже узгодили, а потім про все інше, тільки підлила оливи в огонь. Як зауважив один з моїх євросоюзівських співрозмовників, навіщо заявляти про те, що є червоною лінією для Євросоюзу? Іншими словами, пропонувати ЄС те, на що він апріорі не піде?

Ще раніше євросоюзівці були збиті з пантелику (як, до речі, й американці) несподіваним бажанням України почати вибудовувати іншу Зону вільної торгівлі – в рамках СНД. Здавалось би, це не мало б особливо турбувати наших західних партнерів: вони самі не раз визнавали, що інша зона вільної торгівлі – це не інший митний союз, який можливий тільки в одному «примірнику». Я особисто намагалась неодноразово довідатись у друзів з Євросоюзу, чому їх так непокоїть участь України в есендівській ЗВТ. Це все ж таки не Митний союз, який реально переходив дорогу всеохопній торгівельній інтеграції з Євросоюзом. Обґрунтованого пояснення мені так і не вдалось почути, але з усього сказаного зрозуміла, що насправді в ЄС розцінюють цю всю історію, як елемент «дуже хитрої гри», запущеної Росією. Точніше, гра, взагалі-то, проста – зірвати переговори по Зоні вільної торгівлі з Євросоюзом, щоб потім вже спокійно переконувати Україну приєднатись до Митного Союзу. І есендіське ЗВТ – це така собі приманка саме до більш глибоких інтеграційних проектів Росії, котрі, як нам добре відомо, до економіки мають достатньо умовне відношення.

Ну і, нарешті, не привнесли душевного спокою європейцям чутки, що не перший тиждень гуляють дипломатичними кулуарами. Чутки про таємні домовленості в Москві профільного українського віце-прем'єра: лобіювання Кремлем його кандидатури на прем'єрський пост в обмін на зрив переговорів по ЗВТ. Ми, звичайно, в такі чутки не віримо. Хоча вони й вигідні представникам найпотужнішої на сьогодні групи впливу у самій Партії регіонів. Коли подібний зрив відбудеться, а опозиція та експертна громада накинуться на діючу владу за зраду європейському курсу країни, на Банковій знатимуть на кого показати пальцем. Мовляв, це куратор євроінтеграції у всьому винен. Це він проміняв світле європейське майбутнє на примітивний кадровий інтерес.

Хто дійсно не буде особливо протестувати – так це українське населення. Їм достатньо буде красиво пояснити, що насправді впертий і підступний Євросоюз вимагав від української влади страшного: зрадити інтереси українського виробника, що фактично рівнозначно зраді національних інтересів України. Українське керівництво настільки патріотичне, що на таке піти не могло. Ніхто нічого особливо не скаже, бо специфіка Угоди про зону вільної торгівлі полягає ще й у тому, що позитивний ефект від неї не стане реальністю за якісь два-три роки. А хто в Україні здатний «продати» населенню оборудку з Євросоюзом, результат від якої будуть помітні через десять років? Чи хто з політиків візьметься на пальцях пояснювати, що в загальному балансі Україна виграє від ЗВТ, навіть якщо деякі галузі економіки дійсно постраждають? Власне, чому зараз й активізувались деякі бізнесові лобі. Хоча, насправді, якщо йдеться, наприклад, про такий делікатний в переговорах момент, як географічні назви, то зрозуміло, що українці все-одно продовжуватимуть називати шампанське шампанським, навіть якщо на пляшці буде написано «ігристе вино», або коньяк не перестане бути коньяком, якщо офіційно іменуватиметься «бренді». До речі, Грузія і Молдова (особисто переконалась в цьому два тижні тому у супермаркетах Кишинева) вже виконали ці умови, хоча там, як ви самі розумієте, подібна галузь не менш розвинена, аніж в Україні.

Звісно, мені також відомо, що і в Євросоюзу заготовлений далеко не один сценарій ведення переговорів. І якщо в Брюсселі дійсно зацікавлені в тому, аби Україна рухалась в європейському напрямку, а не сприяла розбудові інтеграційних об'єднань російського авторства, вони мають обрати компромісний варіант. Адже є дійсно «червоні лінії», а є прагматичні інтереси євросоюзівських компаній, які варто обговорювати.

Навіть, якщо на Банковій вже обрали правильну, на їх погляд, тактику поведінки на переговорах, все ще не пізно підключити політичну волю. Не вірю, що президенту України не хочеться увійти в історію президентом, який зробив вибір України на користь Європейського Союзу незворотнім.