Щоденник євроатлантиста. Ефект «Опеля»

Мені завжди подобались німецькі автомобілі. Крім них у мене інших ніколи, власне, й не було. Очевидно, спрацьовував стереотип про їхню надійність та чудову адаптацію до наших доріг. Отож, не дивно, що коли одні мої друзі почали останнім часом скаржитись на те, що їхній дорогий та привабливий німецький позашляховик "Фольксваген Туарег" просто відмовляється заводитись (і причину вже котрий місяць поспіль не можуть знайти навіть на фірмовому СТО), для мене це стало дуже неприємною несподіванкою. Несподіванкою, яка б мала зруйнувати стереотип про надійність німецьких авто.

Однак, цікава, як на мене, тут не стільки технічна, яка іміджева сторона. Завдяки таким творінням концерну "Фольксваген" як "Туарег", йому вдалось позбутись нав'язливого та трохи навіть скептичного епітету "народний автомобіль" й почати асоціюватись з більш ніж добротною маркою. Настільки добротною, що інші бренди, пов'язані сьогодні з концерном "Фольксваген" – чеська "Шкода" чи іспанський "Сіат", не упускають можливості наголосити і на своїй приналежності до німецького бренду. І, чесно кажучи, більш ніж впевнена, що такий зв'язок явно допомагає двом останнім продаватись. За міжнародно-політичною асоціацією, концерн "Фольксваген" – це такий собі Євросоюз. Тут є свої потужні "Туареги", є дрібні "Гольфи" та "Поло", є середньостатистичні "Джетти", а є новачки у вигяді "Шкод" та "Сіатів", у котрих з приєднанням до концерну "Фольксваген" відкрилось явне нове дихання. І тепер вони, як би не котувались самі по собі, можуть спокійно пограти на своїй приналежності до більш потужного бренду.

Інша іміджева історія з ще одним відомим німецьким автомобільним брендом "Опелем". Стисло вона виглядає так: машина начебто і непогана, але репутація в неї ніяка. Так, були в історії цього бренду деякі проблиски, але в іміджевому плані "Опель" так і залишається машинкою з розряду "ні риба, ні м'ясо". Історія з "Опелем" нагадує мені історію з Україною. Країна начебто непогана, інколи навіть досить виділяється на фоні інших, багато начебто розумних та прогресивних "водіїв", які говорять правильні речі, але репутація у неї постійно шкутильгає. Був теж один яскравий спалах – Помаранчева революція, але і він швидко згас через проблему з гальмами. Водіїв постійно заносило на поворотах через власні політичні амбіції. Гальма спрацьовували, коли авто опинялось ледве не на обочині. Зараз інша проблема – коли авто направляється в східному напрямку постійно вмикається п'ята, а то й шоста передача. У західному навпаки – п'ята починає заїдати, зате з нижчими – жодних проблем. Проблеми і з GPS-навігатором: постійно маршрут задається один, але чомусь автомобіль постійно блукає і зрештою виявляється на зовсім іншій трасі (з автобанами у тому напрямку великі проблеми).

Попри це, нинішній президент явно не відчуває елементарного: це з Межигір'я до Банкової він їздить на крутих "Мерседесах", а за кордон виїжджає зі своєю свитою на простеньких "Опелях". З правильними начебто месиджами, але з поганою репутацією і страшно непривабливим дизайном. Це, наприклад, Молдова зі своїм іміджем "Тойоти" (скільки б не відкликали разів це авто через ті чи інші несправності, а імідж у неї все одно позитивний) може собі багато дозволити, український "Опель" – ні.

І якщо змоги замінити "Опеля" на того ж "Фольксвагена" зараз немає, то принаймні його можна нормально відремонтувати. Не секрет, що весь Захід зараз завмер в очікуванні того, як далі буде рухатись водій-президент. Ви, очевидно, помітили по останнім візитам до України (того ж Вестервелле), що навіть найбільш стурбовані ситуацією в Україні західні спікери зробили паузу. Чому? Тому що, по-перше, все частіше доводиться чути від західних співрозмовників обережні сподівання, що українська влада вже й сама зрозуміла: треба дати задній хід в політичній грі під кодовою назвою "Антикорупція", оскільки репутаційні втрати від неї явно вищі, аніж здобутки. Причому, що всередині країни, що за її межами.

По-друге, у Брюсселі й Вашингтоні дуже сподіваються на те, що українські "водії" викинуть нарешті недолугий GPS-навігатор і будуть рухатись у й без того відомому євросоюзівському напрямку. Доказом цього мають стати останні вибоїсті кілометри, які Україна має подолати, щоб підписати Угоду про Зону вільної торгівлі з ЄС. Деякі західні партнери просто не хочуть нагнітати ситуацію навколо демократичних свобод, щоб це якимось чином не підірвало і без того крихкий переговорний процес (про це в наступному "Щоденнику"). Якщо останні півроку акцент Заходу робився виключно на внутрішньополітичній ситуації в Україні, а її зближення з Росією цікавило хіба найбільш критично налаштованих до різного роду перезавантажень з Москвою опініонмейкерів, то тепер, за моїми спостереженнями, економічна інтеграція за російським сценарієм цікавить європейські країни не менше в Україні, ніж стан зі свободою слова чи політичні переслідування. Інша проблема – це час, який поки що в ЄС працює на Північну Африку, а не на Україну.

І останній момент: так само, як імідж "Опеля" тримається на його простій надійності, імідж України на Заході тримається за рахунок того, що вона є демократичною. Це дуже чітко підтвердив два дні тому на відеоконференції, організованій Інститутом світової політики, ідеолог "м'якої сили", гарвардський професор Джозеф Най. Як тільки вона стане авторитарною, як Білорусь, навіть репутація "Опеля" стане для неї захмарною мрією...