Щоденник євроатлантиста. Операція «Маргарет»

У лівійській операції є багато цікавих нюансів. Це і гіперактивність Франції Саркозі. Це і категорична відмова ангажуватись в операцію з боку Польщі, яка традиційно складала перші лави міжнародних коаліцій під проводом США. Це і вимушена війна для Барака Обами, котрий явно хотів увійти в історію як президент, який закінчує війни, а не розпочинає їх. Це і розкол по лівіському питанню всередині Росії замість більш очікуваного розколу всередині Заходу (як це було у випадку з Іраком). Це і обережність НАТО, котрого ніяк не можуть переконати повністю перебрати на себе командування операцією в Лівії. Вчора країни-члени Альянсу змогли лише домовитись про запровадження над Лівією безпілотної зони. Але генсек НАТО Расмуссен спростував інформацію, що НАТО візьме під свій контроль весь хід військової операції. Насправді, все просто: Альянс знову змушують зробити вибір, чи бути йому "глобальним поліцейським" чи обмежитись традиційним євроатлантичним радіусом дії, й без того порушеним операцією в Афганістані. А якщо не ангажутись в Лівію взагалі, то куди ж тоді має ангажуватись організація з репутацією найбільш успішної безпекової структури за всю міжнародну історію?

Ще один цікавий нюанс – це ті, хто безпосередньо командують лівійською операцією. Зізнаюсь, я була приємно здивована, коли дізналась, що керують неї дві американські жінки (див. фото) по імені Маргарет – Маргарет Вудворд і Маргарет Клейн. Фактично, лівійська операція є першою міжнародною операцію такого масштабу, якою керують жінки. Азаров розповідав, що реформи – не жіноча справа, цікаво, як би він відреагував на таку жіночу справу, як нанесення авіаударів по військовим об"єктам Каддафі?