Придністровський ляпас Росії

Досі не віриться, що новим президентом Придністров'я став Євген Шевчук. Не багаторічний президент Ігор Смірнов, в якого проект «ПМР» (Приднестровская Молдавская Республика) став проектом життя з першого дня його створення. Не Анатолій Камінський, спікер придністровського парламенту, якого на нинішніх виборах ногами і руками підтримувала Росія, оголосивши війну на знищення Смірнова.

Було чимало людей і в європейських столицях, і в українській, і навіть в молдовській, хто таємно сподівався на такий результат виборів. На Шевчука-президента. Хоча б тому, що Шевчук – це вже зовсім інше покоління (40 з невеликим років проти 70-и Смірнова і 60 з гаком Камінського), і якщо хоч якісь зміни можливі у Придністров'ї, то лише з ним. Звісно, якщо такі зміни замість комфортного статус-кво в Придністров'ї, зараз хоч комусь у світі дійсно потрібні.

Але навряд чи хтось у світі до виборів в Придністров'ї дійсно вірив у перемогу Шевчука, навіть якщо зараз вони й не доказуватимуть зворотнє. Мої знайомі придністровські колеги – люди освічені та поінформовані – до останнього стверджували: «У Придністров'ї сюрпризів не буває». Виявляється, бувають.

Дійсно, хто міг спрогнозувати, як у абсолютно авторитарному і підконтрольному Росії сепаратистському анклаві можуть відбутись вибори, якщо не вільні та демократичні в класичному розумінні цього слова, то принаймні такі, результат яких результат яких буде невідомий до моменту, коли остаточно підрахують голоси? Вибори, на яких не просто переможе опозиційний кандидат, але й перемогу якого визнає той, хто звик керувати Придністров'ям під незмінним слоганом «все під контролем» (у буквальному смислі цього слова)?

Вибори, які насправді стали великим ляпасом для Росії. Адже вони продемонстрували: навіть у невизнаній, авторитарній республіці вибори відбулись. Не передача влади з одних в інші руки, не заздалегідь оголошена рокіровка, як планується у березні наступного року в Росії, а саме вибори. З реальною політичною конкуренцією між трьома ключовими кандидатами, з реальним переможцем. Росія не змогла призначити свого президента у Тирасполі навіть попри 3 мільярдний борг Придністров'я за російський газ і російські доплати до пенсій. І навіть попри залякування тим, що Шевчук «продасть» Придністров'я Заходу.

Звісно, ще рано говорити про демократизацію Придністров'я, про яку в своєму плані врегулювання Придністровського конфлікту колись писав Ющенко. Ще досить рано говорити і про європеїзацію Придністров'я. Але про те, що путінізації Придністров'я теж не вийшло – писати вже можна.