Дебют міністра Кожари, або Придністровізація проти тимошенкізації зовнішньої політики

Новопризначений міністр закордонних справ України, а по сумісництву і діючий головуючий в ОБСЄ Леонід Кожара здійснив свій перший закордонний візит – до Молдови. Враховуючи, що Придністров'я на час головування – об'єктивний пріоритет з пріоритетів, вибір маршруту для першого візиту цілком логічний. Але якби навіть не було ОБСЄ, то Придністров'ям все одно варто було б займатись: це принаймні хоч якийсь якщо не позитив, то нейтральний тон у порядку денному між Україною та Євросоюзом на фоні загального діалогу, в якому, хочеш не хочеш, маячить справа екс-прем'єра Тимошенко, і після повідомлення про підозру у її причетності до фінансування вбивства Щербаня маячитиме ще більше. Така собі тимчасова придністровізація проти тимошенкізації зовнішньої політики України.

Сьогодні спеціально викроїла час, аби повністю подивитись брифінг Кожари у Кишиневі за підсумками візиту. Що ж, вимушена визнати, що справився з цією місією міністр-сюрприз досить навіть непогано. Крім невеликої заминки з приводу статусу Придністров'я, Кожара говорив правильні речі у правильний час. Із приємних новин, почутих із вуст Кожари, я б назвала те, що і прем'єр РМ Владімір Філат, і лідер Придністров'я Євген Шевчук відгукнулись позитивно на пропозицію української сторони зустрітись у лютому в Львові, де теж відбуватимуться переговори з придністровського врегулювання у форматі 5+2. Якщо така зустріч відбудеться, то це буде перший реальний доказ того, що ставка головуючої в ОБСЄ України на зустрічі в форматі 1+1 (тобто між Шевчуком та Філатом) зроблена недаремно, і нам все ще вдається такий формат не лише анонсувати, але і якось втілювати. «Все ще», тому що, як вже свого часу доводилось мені згадувати, такі тет-а-тет зустрічі не особливо вітаються у Москві – тобто у столиці головного спонсора Придністров'я. Ну але якщо все буде нормально, то з благословення України у Філата та Шевчука буде можливість вдатись, крім раніше апробованої футбольної та пивної Тільки було бдипломатії, ще, й наприклад, до дипломатії кавової добре, якби ці всі медіа-привабливі дипломатії нарешті привели до того, щоб вирішення придністровського конфлікту стало пріоритетом і для населення обох берегів Дністра, і для їх керівництва. Бо поки, умовно кажучи, Філат буде більше енергії та часу інвестувати у свої внутрішньополітичні й бізнесові війни з іншим мільярдером республіки Плахотнюком, ніж у процес врегулювання конфлікту, доти ні головуюча в ОБСЄ Україна, ні супер чутлива до всіх заморожених пострадянських конфліктів Росія, ні Євросоюз, не здатні будуть нічого серйозного на придністровському напрямку вдіяти.

Інша позитивна новина від Кожари, що Україна наполягає на внесенні питання з так званого третього пакету, зокрема про політичний статус Придністров'я, до порядки денного переговорного процесу, і начебто в Придністров'ї українському гостю сказали, що дають на це згоду. З приводу згоди Придністров'я, про яку щонайменше двічі згадував Кожара на своєму брифінгу, я б особливо не раділа, тому що у багатьох експертів та дипломатів давно з'явилась підозра, що подібна готовність Тирасполя розсіюється, як тільки закордонні візитери залишають територію невизнаної республіки. Але плюс в тому, що Україна не ховається в кущі від проштовхування у переговорний процес теми політичного статусу, як робили деякі інші її попередники в статусі глави ОБСЄ.

Все це, звісно, добре, але реально шкода, що які б красиві та правильні рухи ми не робили у ролі великого миротворця на придністровському напрямку, тимчасова придністровізація зовнішньої політики на час нашого головування в ОБСЄ, не здатна затьмарити тимошенкізацію нашого діалогу з Євросоюзом. Висловлена Генпрокуратурою підозра Тимошенко ще й у вбивстві, примусила моїх знайомих (і не дуже) європейських дипломатів і полісімейкерів зробити для себе приблизно один висновок: навіть Путін і Лукашенко не відважились нікому зі своїх опонентів накинути обвинувачення, яке тягне на довічне ув'язнення.