Щоденник євроатлантиста. Гра «перехитрити Путіна»

Янукович явно недооцінював Росію, коли думав, що йому достатньо буде записати в нових Основах внутрішньої та зовнішньої політики положення про аморфну позаблоковість України. Думав, кине Росії цукерку, і та заспокоїться. Але, як не складно було помітити, особливих аплодисментів з російського боку з цієї нагоди не пролунало. Чому? Тому що в Росії прекрасно розуміють: жодних гарантій неповернення України на євроатлантичний курс новий закон не дає. Як зауважив один російський експерт в зовнішньополітичному опитуванні, котре наразі готує Інститут світової політики, якщо у вас навіть Конституція, де фігурує заборона перебування військових баз, не виконується, то чому мають виконуватись якісь Основи внутрішньої та зовнішньої політики?

Ще одна причина, чому у Білокам\'яній спокійно сприйняли українські законодавчі ноу-хау може полягати у тому, що там відчувають: нелюбов Януковича до НАТО є досить неприроднім та штучним явищем. І його пояснення, чому потрібно фіксувати позаблоковість виглядають досить вже таки сумнівно: мовляв, це нереально, бо населення України не бажає. А якщо забажає, що тоді? Янукович почне особисто скасовувати закон? До речі, так само дивними видаються аргументи Леоніда Кучми, котрий днями де-факто схвалив українську позаблоковість, аргументуючи це тим «що в НАТО нас не хочуть». Наскільки мені відомо, Леоніда Даниловича завжди переслідувало таке відчуття. Один відомий дипломат мені розповідав, що по дорозі на Стамбульський саміт НАТО у 2004 році, коли Україна вперше попросила в Альянсу ПДЧ, Кучма допитувався в одного з обізнаних в натівських справах членів делегації: «А вони дійсно нас хочуть?». Але ж навіть після прийнятого в першому читанні законопроекту генсек НАТО підтвердив: «бухарестське рішення» щодо України залишається в силі. Тобто Україна буде членом Альянсом. Тільки тепер з уточненням «якщо захоче». Саме вона – не НАТО. Для мене особисто задіяний Кучмою аргумент виглядає досить небезпечним, бо його в потрібний момент можна буде зробити ключовим і в контексті Євросоюзу. Просто заявити на офіційному рівні, що євроінтеграція України відміняється, бо в ЄС нас ніхто не хоче...

Але повернімось до Януковича та Росії. Зокрема до того, чому, питається, український президент та Ко наполягли саме на формулюванні «позаблоковість», хоча кожен більш-менш обізнаний експерт чи журналіст впродовж останніх кількох місяців їм втокмачував: це не юридичний термін, а політичний. До того ж, термін, який явно віддає «холодною війною»: позаблоковість буває, коли є протистояння блоків. А сьогодні не те що протистояння, але й блоків у класичному їх розумінні не існує. У Росії прекрасно розуміють: якби Янукович був на 100% впевнений, то фіксував би законодавчо не політичний термін «позаблоковість», а юридичний і зрозумілий для всього світу – «постійний нейтралітет».

Позаблоковість дає «регіоналам» поле для маневру. Чи, як що хочете, для відступу. Це мені підтвердили нещодавно і деякі поважні представники ЄС та НАТО, котрі мали на цю тему розмови з деякими підопічними нового президента. Останні західним гостям прямо й сказали: ми навмисно вибрали таке формулювання, бо воно нас ні до чого не зобов\'язує юридично і потім, коли ситуація зміниться, можна буде зробити відкат. Янукович вступив у дуже небезпечну гру під умовною назвою: хто хитріший за Путіна? Якщо Путін розкусить цей задум, Януковичу можна тільки поспівчувати.

Більше того, є підстави вважати, що вже розкусив. Недаремно ж такий послідовний виразник кремлівських та білодомівських позицій як пан Затулін, заявив напередодні, що новий закон без НАТО – це добре, але взагалі-то треба було б провести референдум з цього приводу, аби подібне питання зняти з порядку денного назовсім. «Але хіба не більш послідовно було б провести не просто голосування у Верховній Раді, а референдум, щоб закрити це питання не тільки для нинішнього складу Ради, але й на багато років вперед», – риторично допитувався днями депутат Держдуми на українсько-російському круглому столі у Ялті.

Чим не показова заява? І не тільки тому, що в Росії не вірять Януковичу. Але й тому, що навіть в Росії не вірять, що рано чи пізно Україна знову не повернеться до теми євроатлантичної інтеграції.

Поки що Януковичу не завадило б прислухатись до експертів і нарешті усвідомити: занадто гарні відносини між Україною та Росією шкідливі для державності України. Якщо взагалі не загрожують її існуванню...