Щоденник євроатлантиста. Команда стрілочників

Янукович і Ко виявились черговою типовою командою стрілочників. Вони влаштували на очах всього світу бурхливу «love story» з Росією, і відразу перевели стрілки на своїх попередників: мовляв, це помаранчеві настільки все зіпсували, що тепер потрібно вдень і вночі тільки й думати, як вивести відносини з братнім тандемом на нові стратегічні оберти.

Вони закріпили позаблоковий статус в новому законі і миттєво перевели стрілки на пересічних українців: мовляв, це ж назустріч побажанням людей пішли. Так, переважна кількість українців дійсно не готова бачити Україну повноцінним членом НАТО, але при чому тут фіксація в спеціально підігнаному під це законі позаблокового статусу, про який навіть юристи-міжнародники, не те що бабуся у Вінницькій області ніколи не чули?

Почали направо та наліво розкидатись словами про «модернізацію» та «національні проекти»? Так це лише реагують на «виклики часу». Ну співпало, що і Росія ці виклики теж розуміє, і ще раніше за Україну взялась на них відповідати, але в нас все по-іншому: модернізація йде нога в ногу з євроінтеграцією, а національні проекти – це конкретні проекти, а не якісь незрозумілі напрямки, як у росіян.

Ну і справжній хіт української влади – «світ змінився». Яке б зовнішньополітичне рішення не проштовхували, що б не накреативили на Банкові, завжди можна пророчим голосом аргументувати – «світ змінився».

Переведення стрілок чудово працює і тоді, коли починаються дипломатичні розбори польотів з європейцями, американцями і всіма іншими поборниками демократичних свобод в Україні. Перший раз, як на мене, це дуже гарно було продемонстровано в історії з Ніко Ланге. Тоді в Адміністрації президента перевели всі стрілки на Хорошковського. Причому настільки переконливо, що деякі німецькі політики та дипломати, причетні до вирішення інциденту, розповідали неофіційно автору цих рядків, що Льовочкін особисто навіть не знав про епопею в Борисполі. Що вже казати про президента...

Не відстає від колег і персонально Віктор Федорович. Тут, на мій погляд, досить показовою є його нещодавня розмова у Ялті з єврокомісаром Штефаном Фюле. Коли європейський гість почав акуратно показувати відому матрицю з реформами, розроблену ще для раніше для України, Янукович, за наявною інформацією, не став робити вигляд, що насправді реформи йдуть такими ж темпами, як нарощуються його повноваження. Він з легкістю визнав проколи, але тут же перевів стрілки, як стверджує учасник цієї розмови, на своїх колег: поскаржився, що не може всіх контролювати. Євросоюзівці були вкрай здивовані таким одкровенням і сприйняли його не інакше як визнання Януковича, що він не контролює ситуацію в країні загалом. І це при тому, що спілкування відбувалось у дні славнозвісної конституційної реформи, котра, поміж іншого, зробила все для того, щоб президент вже не міг переводити стрілки на Хорошковського, Азарова чи Грищенка. Тепер президент – єдиний відповідальний. Інше питання, чи він сам це усвідомлює?

Що буде далі відбуватись зі стрілочництвом у нашій зовнішній політиці? Швидше за все, будь-які тертя у діалозі з Заходом, списуватимуться на «происки» опозиції, яка дискредитує нову владу під час своїх поїздок до Брюсселю та Вашингтону. Вона ж «замовляє» статті про згортання демократії ледве не у всі західні газети і пачками скуповує західних експертів та політиків. Останні заяви Азарова в Брюсселі, а також свіженький закид на адресу Стівена Пайфера з боку депутата Колесніченка (про підозри останнього, що екс-посол США насправді працює на Тимошенко) – з цієї серії. Всесильна українська опозиція, мабуть, «замовила» і телефонні дзвінки Ангели Меркель та Джо Байдена до Віктора Януковича, в яких ті теж досить відверто говорили про небезпечні тренди молодої демократії...