Щоденник євроатлантиста. Що робить Уго Чавес в Києві? Або коли Венесуела важливіша за США та Грузію

Антиамериканський герой нового покоління Уго Чавес прибув для чогось сьогодні з візитом до України. «Для чогось», тому що українська влада так і не спромоглась пояснити, чому Україна має нести репутаційні втрати, приймаючи одіозного президента Венесуели. Президента, який має проблематичні стосунки не лише з 99% цивілізованих країн світу, але й переживає не найкращі часи як політик у своїй рідній країні.

Якщо хтось думає, що президент Венесуели сам напросився до Києва, і нова українська влада просто не знала, як йому відмовити, той помиляється. Дійсно, Україна з'явилась у програмі візиту венесуельського лідера на початку жовтня, коли з його графіку десятиденного міжнародного турне випав Китай. Що, до речі, теж показово, бо, як подейкують у дипломатичних колах, китайці визнали за важливіше зайвий раз не напружувати відносини зі Сполученими Штатами. Україні, президент котрої заявляє, що США значаться серед трьох ключових пріоритетів нашої зовнішньої політики (поруч з ЄС та Росією) – такі нюанси, очевидно, враховувати ні до чого. У Києві не лише погодились прийняти у себе Чавеса, але й, за інформацією з надійних дипломатичних джерел, ще й змагались за право першої слов'янської зупинки. Йдеться про неофіційну дипломатичну «боротьбу» між Росією, Україною та Білоруссю прийняти венесуельського лідера у себе першими. Як відомо, перемогла Москва.

Аби не займатись самодіяльністю, я навмисне запитала в кількох знайомих американських дипломатів, як вони розцінюють візит Чавеса до Києва. Якщо підсумувати, то відповідь можна звести до наступного: венесуельський президент за рахунок України має намір збільшити коло своїх антиамериканських союзників. Створити такий собі слов'янський філіал антиамериканського руху імені Уго Чавеса. Або ж, як образно написав у своїй нещодавній публікації мій добрий знайомий, експерт американської Heritage Foundation Аріель Коен, «поширити ВІРУС». ВІРУС пишеться з великої, тому що саме так американські консервативні експерти обізвали союз Венесуели, Ірану та Росії, що, до речі, теж відбиває реальне ставлення Вашингтону до всіх, хто ручкається з Чавесом. До речі, в України є всі шанси, аби роздробити цю абревіатуру і відвоювати букву «У» в складі «РУС». Букву «С» при бажанні може забрати собі Сирія, куди Чавес теж завітає під час нинішнього турне. У результаті, вийде просто супер союз – Венесуела, Росія, Іран, Україна та Сирія. Куди там Євросоюзу.

Братання з Чавесом – це чорна мітка не лише для Сполучених Штатів. Більш ніж переконана, що пальцем біля скроні, реагуючи на інформацію про Чавеса у Києві, може покрутити й не один поважний політик в ключових країнах Євросоюзу. Тій же Німеччині. Дозволю собі нагадати українським стратегам, що два роки тому Чавес в ефірі своєї програми заявив, що партія ХДС Ангели Меркель – «той самий рух, який підтримував Гітлера і фашизм». Ну і далі в типовому для Чавеса стилі відправив німецького канцлера... в місця, не такі далекі (щось на зразок: «місіс канцлер, ви можете піти в...»). Такою була реакція венесуельця на заклики пані Меркель до лідерів деяких латиноамериканських країн не розвивати відносини з владою Венесуели.

Але, як відомо, наші відносини з Берліном зараз настільки «безхмарні», осаду від затримання Ніко Ланге та історії з Конрадом Шулером в німецьких елітах настільки «не залишилось», що Уго Чавес – це вже так, репутаційні дрібниці...

Хтось, можливо, мені закине, що в турне Чавеса потрапила і Португалія – країна-член ЄС і НАТО. Але тут потрібно розуміти, що Лісабон, на відміну від Києва, є перевіреним гравцем на Заході. Йому непотрібно доказувати свою євроінтеграційну відданість, символічну підкріплену навіть тривалим перебуванням колишнього португальського прем'єра Жозе Ману еля Баррозу на посаді глав Єврокомісії. Чи його «атлантичну» орієнтацію, символічно підкріплену перебуванням важливих американських баз на португальській території. І у Вашингтоні, і в Брюсселі знають, що Португалія, яку з Венесуелою пов'язують і деякі історичні зв'язки (знову ж таки на відміну від Києва), не буде за спиною у цивілізованого світу робити якісь брудні трюки з Чавесом.

Ну і, нарешті, візит Уго Чавеса – це удар по нашим відносинам з Грузією. Дозволю собі нагадати, що Венесуела поруч з Нікарагуа та острівною державою Науру, є тією країною в світі, яка рік тому визнала Південну Осетію та Абхазію. Україна, приймаючи Уго Чавеса, опосередковано демонструє, що її така позиція Каракаса у грузинському питанні зовсім не лякає...

Якщо ж відкинути політичний аспект (не забуваймо, «команда професіоналів» в Україні сповідує винятково прагматичний підхід) і спробувати пояснити візит Чавеса саме з бізнесової точки зору, то й тут виходить неув'язочка. Чи піде венесуельська нафта по запущеному в аверсі «Одеса-Броди» залежить не так від того, про що говоритиме Чавес я Януковичем, а від домовленостей між Чавесом і Лукашенком. А точніше – чи зможе «батька» надати гарантії Києву, що відповідна кількість венесуельської нафти – а саме 9 млн. тон – поступатиме на «О-Б» і далі. До речі, дуже показовий момент: від росіян, які продовжують качати нафту в реверсному напрямку, українська сторона ніколи не вимагали такої цифри. Подібні обсяги в 9 млн. тон були зафіксовані лише в 2007 році, а так – не більше 4-5 млн. тон. Білорусам така умова з боку України висувається, і не виключено, що висувається вона з однієї причини: у Києва насправді сьогодні немає політичної волі, аби розвертати «Одеса-Броди» в аверсному напрямку. А несподівана готовність міністра Юрія Бойка це зробити для прокачки венесуельської нафти насправді може виявитись дрібним шантажем Росії, враховуючи проблеми з поставками російської нафти для прокачки у реверсному режимі. У Києві, цілком можливо, розраховують, що заяви про аверс і венесуельську нафту мобілізують російську сторону, і вона швиденько знову віділлє «пару відер» для «Одеса-Броди». Хоча, звісно, далекоглядні політики в Україні вже б мали думати про те, як розвертати «О-Б», бо навіть з допомогою різного роду шантажу російської нафти не більшатиме, а лише меншатиме. Хоча б тому, що через роки два запрацює Балтійсько-Трубопровідна Система-2 (БТС-2) – обхідний трубопровід відносно як України, так і Білорусі.

З приводу видобування нафти та газу у Венесуелі українським «Нафтогазом», про яке домовились Янукович та Чавес (вже уявляю собі овації у вечірніх новинах на деяких центральних каналах), у мене лише одне питання: чи не краще замість того, щоб постійно захоплюватись якимись екзотичними схемами, спрямувати всі зусилля на розробку власних родовищ? Якщо мене память не зраджує, аналогічні домовленості були досягнуті у свій час з тією ж Лівією, Єгиптом, ОАЕ. І що, який результат?

Ну і що ж стосується іншої улюбленої теми венесуельського президента – озброєння, то тут потенційну для України нішу вже застовпила Росія. Після оборудок на 4 мільярди доларів, ще раніше оформлених між нею та Венесуелою, сьогодні йдеться про нову оборудку в 5 мільярдів. Щоправда, деякі джерела в Міноборони Росії повідомили американському виданню «Stratfo», що друга оборудка не є доконаним фактом, і цілком можливо, що Росія, аби не псувати «перезавантаження» з Америкою, може доручити поставки зброї від свого імені для «країн-сателітів» (саме так у тексті) – України і Білорусі, які вже «мають історію торгівлі зброєю для союзників Росії від імені Кремля». А враховуючи нинішні відносини між Москвою та Мінськом, така почесна місія теоретично може дістатись Києву.

Що ж, буде дуже навіть цікаво, якщо Україна погодиться взятись за справу, за яку не погодилась взяти навіть Росія, аби зайвий раз не дратувати Вашингтон... Адже для чого Росія допомагала Венесуелі? Наближені до Кремля експерти та політики на кшталт Сергія Маркова не приховують: у відповідь на розширення НАТО на Схід та розміщення Америкою елементів ПРО в Східній Європі. Така собі помста американцям у їхньому «задньому дворику». Навіщо Венесуелі озброюватись до зубів? Уго Чавес не приховує: щоб захистити себе від можливого конфлікту не лише з Колумбією, а й з Америкою. Чи потрібно Україні влізати в подібні геополітичні розборки? По-моєму, питання риторичне.

Що ж стосується інших бізнес аспектів можливої українсько-венесуельської дружби, то про них навряд чи варто й говорити: навіть наближені до Кремля російські експерти скаржаться, що якщо відняти торгівлю зброєю, то торгівельно-економічне співробітництво між Росією та Венесуелою виглядає дуже блідо (це при тому, що Чавес вже дев'ятий раз відвідує Москву.). Чи не для того, щоб хоч трохи його прикрасити, Чавес подарував Медвєдєву на прес-конференції венесуельську шоколадку, какао та бананове варення?

І насамкінець. Сьогодні стає все більш очевидним, що українська зовнішня політика не має нічого спільного із «стратегічною рівновагою», про яку розповідав Віктора Янукович в на минулому тижні у Литві. Бо візити подібні тому, який відбувається за участю венесуельського президента, можуть лише підірвати таку стратегічну рівновагу у відносинах з нашими ключовими західними партнерами. Іншими словами, залишається лише привітати вас з тим, що українська багатовекторність банально перетворюється на дипломатію хаосу.