Про «Талібан», французьке шампанське, Беленюка та українську перспективу
glavcom.ua
Історія з шампанським лишає однозначний присмак «прогину»
Ліберали як клас завжди пасують і перед гопниками, і перед чекістами
Вранці 17 вересня ІТ-гіганти Google та Apple під загрозою санкцій з боку російської влади видалили застосунок «Навальний», який прибічники найвідомішого російського опозиціонера використовували для непрямої агітації до виборів у російську Держдуму.
Днем раніше стало відомо, що французькі виробники шампанського погодилися виконати вимоги Росії та змінити назву тих своїх продуктів, які постачаються до РФ. Якщо хтось, на диво, не в курсі, то пояснимо: досі французи багато років поспіль домагалися, щоб «шампанським» називався лише їхній продукт, з сортів винограду, зібраного в провінції Шампань, а інші аналогічні продукти щоб називалися тільки «ігристим вином». Відтепер же в РФ усе буде навпаки: російське ігристе називатиметься «шампанським», а от на експортоване з Франції шампанське французи муситимуть клеїти російськомовні наліпки «Игристое».
А ще днем раніше Олімпійський чемпіон із боротьби, народний депутат України Жан Беленюк повідомив у ефірі «Громадського», що відмовився від претензій на адресу молодих націонал-радикалів, які просто в центрі Києва завдали йому публічних образ на ґрунті расової ненависті.
Що спільного між цими трьома фактами? Між ними самими – нічого, але в сукупності все це – гарний привід відзначити одну сумну тенденцію.
Почнімо з російських історій. Якщо з видаленням «Навального» не все, як то кажуть, однозначно (додаток видалили рівно в момент початку голосування, під час якого будь-яка агітація, як відомо, заборонена в абсолютній більшості країн, і Росія тут – принаймні, формально – не виняток), то історія з шампанським лишає однозначний присмак «прогину». Самі французькі винороби визнають, що РФ становить для них лише 0,5 % світового ринку (!), зате це – найдорожчі сорти. І наполягають, що просто «не хотіли позбавляти російських клієнтів» свого продукту.
Останнє звучить цілковитим лицемірством: ті, хто в Росії п’є дорогі французькі вина, дістануть їх попри всіляке ембарго, як дістають підсанкційні устриці й тому подібні делікатеси.
Інше питання, наскільки заборона імпорту французького шампанського з такою назвою – для чого Путін підписав окремий указ! – вдарила по самих виробниках. Статистики щодо прибутків французів від російського ринку знайти, на жаль, не вдалося.
Та які б міркування не рухали французькими виноробами, очевидно одне: те, що багато-багато років було для них принципом, та що там – idée fixe! – з легкістю розсипалося перед готовністю російського самодержця просувати свої, протилежні принципи. Тому що сьогоднішня Росія заради принципів готова жертвувати в тому числі й інтересами своїх громадян (не кажучи вже про здоровий глузд).
А цивілізований Захід – ні.
І ті ж Google та Apple, імовірно, могли й не видаляти «Навального»: як уже сказано, агітація там була непряма, дуже добре продумана під роз’яснювальну кампанію щодо оптимальної процедури голосування. От тільки ж існувала ще й загроза величезних штрафів. Останній аргумент Росія вже не вперше успішно використовує проти західних онлайн-платформ. А піти з такого ринку вони не можуть: це – прибутки.
Тоді як Кремль, повторімося, цілком може «нагинати» західних буржуїв навіть коштом власного населення – і більша частина цього населення лише аплодуватиме.
Якоюсь мірою все це нагадує дії талібів у Афганістані. Ще навіть не сформувавши уряд, вони почали відверто шантажувати Захід гуманітарною катастрофою у завойованій ними країні – якщо Захід їх не визнає, не встановить хоч якоїсь форми дипломатичних зв’язків і, звичайно, не надаватиме масштабну допомогу. (Цікаво, що від тих, хто їх визнав одразу – скажімо, від Китаю чи тієї ж Росії – таліби чомусь нічого не вимагають, а тільки від ненависного, але такого заможного, Заходу).
Річ у тому, що війни, зрештою, виграють сильніші духом. Завдяки дитячим книжкам ми звикли приписувати вираз «сила духу» винятково позитивним персонажам. Але ж насправді це не має жодного відношення ні до моралі, ні до етики. Озирніться, скільки навколо сильних духом негідників; от і в політиці/геополітиці те саме.
Тут ми й переходимо до України.
Автор цих рядків має всі підстави стверджувати, що чемпіона Беленюка «атакували» 13 серпня в центрі столиці саме радикальні націоналісти; зрештою, хлопці самі приходили повиступати на цю тему в коментарі на мою ФБ-сторінку. Приводом стало давнє фото Беленюка з нині широко відомою в Україні російською пропагандисткою Скабєєвою – фото, за яке спортсмен вибачився ще два (!) роки тому. Але до чого тут «чорношкіра мавпа», скажіть мені?
А от тому що такі у декого з цих хлопців уявлення про патріотизм.
Тоді Жан Беленюк здійняв гучний скандал. Що ж він говорить тепер? Що на нього вийшли представники «організації», якій відомі хулігани (читай, ті є її активістами). «Вони провели з ними відповідну роботу, і для того, щоб не накликати тінь на ту організацію (тому що глобально вона проводить позитивну роботу для українського суспільства), ми потиснули руки. Для мене цей конфлікт наразі є вичерпаним», - розповів Беленюк.
Рівно та самісінька історія трапилася і з нападом ультраправих молодиків на фотокореспондента Олександра Кужельного, який, так збіглося, стався буквально за пару днів до інциденту з Беленюком. Тоді все теж обмежилося вибаченнями відповідної організації та обіцянками провести виховну роботу – і постраждалий всі претензії зняв.
Того разу організація анонімною не залишилася – це був «Національний корпус», а в «розрулюванні» ситуації брав участь її лідер Андрій Білецький.
В підсумку тепер усім зацікавленим очевидно: «патріоти» можуть нападати й далі – їм нічого за це не буде.
Не будемо додумувати, як і чим насправді переконували що журналіста Кужельного, що нардепа і чемпіона Беленюка. Зрештою, справа не в тому. Як і не в назві конкретної організації.
Справа в тенденції. А тенденція полягає в тому, що після – і внаслідок – російської агресії в Україні неуникно розвинулися й поширилися ті самі радикальні настрої, для нібито «захисту» від яких Москва й окупувала Крим та розв’язала війну на Донбасі.
В цьому теж є щось від ефекту світового тероризму, коли демократичні держави, аби захиститися від всепроникних теругруповань, змушені поступатися правами і свободами громадян. В нашому випадку маємо щось подібне. Російська гібридна агресія формує симетричну радикальну відповідь. Поки що цим не займається держава, але ця відповідь на рівні підсвідомого формулюється «знизу». І можна скільки завгодно філософствувати, а процеси відбуваються самі собою.
Явна безхребетність колективного «виробника шампанського» у вигляді цивілізованого світу переконує патріотичного молодого українця в неадекватності вибору Україною ліберального шляху. Сам же вітчизняний ліберал (як і будь-який), з його постійною рефлексією і складною картиною світу, теж викликає природну відразу у людей, для яких світ ділиться тільки на своїх і ворогів.
І найголовніше – все це зростає не на порожньому місці. Цивілізація дійсно не здатна повністю перемогти варварство в прямій сутичці. Скільки таких сутичок не вигравай, варварство повертатиметься на поле бою, поки не цивілізується – або поки, навпаки, не впаде цивілізація...
А ліберали як клас завжди пасують і перед гопниками, і перед чекістами.
Хтозна, можливо, колись нам доведеться вибирати між Україною тоталітарною й відсутністю України взагалі.
Це буде вкрай неприємний вибір.
Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів
Днем раніше стало відомо, що французькі виробники шампанського погодилися виконати вимоги Росії та змінити назву тих своїх продуктів, які постачаються до РФ. Якщо хтось, на диво, не в курсі, то пояснимо: досі французи багато років поспіль домагалися, щоб «шампанським» називався лише їхній продукт, з сортів винограду, зібраного в провінції Шампань, а інші аналогічні продукти щоб називалися тільки «ігристим вином». Відтепер же в РФ усе буде навпаки: російське ігристе називатиметься «шампанським», а от на експортоване з Франції шампанське французи муситимуть клеїти російськомовні наліпки «Игристое».
А ще днем раніше Олімпійський чемпіон із боротьби, народний депутат України Жан Беленюк повідомив у ефірі «Громадського», що відмовився від претензій на адресу молодих націонал-радикалів, які просто в центрі Києва завдали йому публічних образ на ґрунті расової ненависті.
Що спільного між цими трьома фактами? Між ними самими – нічого, але в сукупності все це – гарний привід відзначити одну сумну тенденцію.
Почнімо з російських історій. Якщо з видаленням «Навального» не все, як то кажуть, однозначно (додаток видалили рівно в момент початку голосування, під час якого будь-яка агітація, як відомо, заборонена в абсолютній більшості країн, і Росія тут – принаймні, формально – не виняток), то історія з шампанським лишає однозначний присмак «прогину». Самі французькі винороби визнають, що РФ становить для них лише 0,5 % світового ринку (!), зате це – найдорожчі сорти. І наполягають, що просто «не хотіли позбавляти російських клієнтів» свого продукту.
Останнє звучить цілковитим лицемірством: ті, хто в Росії п’є дорогі французькі вина, дістануть їх попри всіляке ембарго, як дістають підсанкційні устриці й тому подібні делікатеси.
Інше питання, наскільки заборона імпорту французького шампанського з такою назвою – для чого Путін підписав окремий указ! – вдарила по самих виробниках. Статистики щодо прибутків французів від російського ринку знайти, на жаль, не вдалося.
Та які б міркування не рухали французькими виноробами, очевидно одне: те, що багато-багато років було для них принципом, та що там – idée fixe! – з легкістю розсипалося перед готовністю російського самодержця просувати свої, протилежні принципи. Тому що сьогоднішня Росія заради принципів готова жертвувати в тому числі й інтересами своїх громадян (не кажучи вже про здоровий глузд).
А цивілізований Захід – ні.
І ті ж Google та Apple, імовірно, могли й не видаляти «Навального»: як уже сказано, агітація там була непряма, дуже добре продумана під роз’яснювальну кампанію щодо оптимальної процедури голосування. От тільки ж існувала ще й загроза величезних штрафів. Останній аргумент Росія вже не вперше успішно використовує проти західних онлайн-платформ. А піти з такого ринку вони не можуть: це – прибутки.
Тоді як Кремль, повторімося, цілком може «нагинати» західних буржуїв навіть коштом власного населення – і більша частина цього населення лише аплодуватиме.
Якоюсь мірою все це нагадує дії талібів у Афганістані. Ще навіть не сформувавши уряд, вони почали відверто шантажувати Захід гуманітарною катастрофою у завойованій ними країні – якщо Захід їх не визнає, не встановить хоч якоїсь форми дипломатичних зв’язків і, звичайно, не надаватиме масштабну допомогу. (Цікаво, що від тих, хто їх визнав одразу – скажімо, від Китаю чи тієї ж Росії – таліби чомусь нічого не вимагають, а тільки від ненависного, але такого заможного, Заходу).
Річ у тому, що війни, зрештою, виграють сильніші духом. Завдяки дитячим книжкам ми звикли приписувати вираз «сила духу» винятково позитивним персонажам. Але ж насправді це не має жодного відношення ні до моралі, ні до етики. Озирніться, скільки навколо сильних духом негідників; от і в політиці/геополітиці те саме.
Тут ми й переходимо до України.
Автор цих рядків має всі підстави стверджувати, що чемпіона Беленюка «атакували» 13 серпня в центрі столиці саме радикальні націоналісти; зрештою, хлопці самі приходили повиступати на цю тему в коментарі на мою ФБ-сторінку. Приводом стало давнє фото Беленюка з нині широко відомою в Україні російською пропагандисткою Скабєєвою – фото, за яке спортсмен вибачився ще два (!) роки тому. Але до чого тут «чорношкіра мавпа», скажіть мені?
А от тому що такі у декого з цих хлопців уявлення про патріотизм.
Тоді Жан Беленюк здійняв гучний скандал. Що ж він говорить тепер? Що на нього вийшли представники «організації», якій відомі хулігани (читай, ті є її активістами). «Вони провели з ними відповідну роботу, і для того, щоб не накликати тінь на ту організацію (тому що глобально вона проводить позитивну роботу для українського суспільства), ми потиснули руки. Для мене цей конфлікт наразі є вичерпаним», - розповів Беленюк.
Рівно та самісінька історія трапилася і з нападом ультраправих молодиків на фотокореспондента Олександра Кужельного, який, так збіглося, стався буквально за пару днів до інциденту з Беленюком. Тоді все теж обмежилося вибаченнями відповідної організації та обіцянками провести виховну роботу – і постраждалий всі претензії зняв.
Того разу організація анонімною не залишилася – це був «Національний корпус», а в «розрулюванні» ситуації брав участь її лідер Андрій Білецький.
В підсумку тепер усім зацікавленим очевидно: «патріоти» можуть нападати й далі – їм нічого за це не буде.
Не будемо додумувати, як і чим насправді переконували що журналіста Кужельного, що нардепа і чемпіона Беленюка. Зрештою, справа не в тому. Як і не в назві конкретної організації.
Справа в тенденції. А тенденція полягає в тому, що після – і внаслідок – російської агресії в Україні неуникно розвинулися й поширилися ті самі радикальні настрої, для нібито «захисту» від яких Москва й окупувала Крим та розв’язала війну на Донбасі.
В цьому теж є щось від ефекту світового тероризму, коли демократичні держави, аби захиститися від всепроникних теругруповань, змушені поступатися правами і свободами громадян. В нашому випадку маємо щось подібне. Російська гібридна агресія формує симетричну радикальну відповідь. Поки що цим не займається держава, але ця відповідь на рівні підсвідомого формулюється «знизу». І можна скільки завгодно філософствувати, а процеси відбуваються самі собою.
Явна безхребетність колективного «виробника шампанського» у вигляді цивілізованого світу переконує патріотичного молодого українця в неадекватності вибору Україною ліберального шляху. Сам же вітчизняний ліберал (як і будь-який), з його постійною рефлексією і складною картиною світу, теж викликає природну відразу у людей, для яких світ ділиться тільки на своїх і ворогів.
І найголовніше – все це зростає не на порожньому місці. Цивілізація дійсно не здатна повністю перемогти варварство в прямій сутичці. Скільки таких сутичок не вигравай, варварство повертатиметься на поле бою, поки не цивілізується – або поки, навпаки, не впаде цивілізація...
А ліберали як клас завжди пасують і перед гопниками, і перед чекістами.
Хтозна, можливо, колись нам доведеться вибирати між Україною тоталітарною й відсутністю України взагалі.
Це буде вкрай неприємний вибір.
Коментарі — 0