Розчаровує, засмучує та дратує. Чому відбувається деградація української музики

Це цілком нормально, коли у людини є музичні смаки і уподобання і вона може притомно пояснити, за що вона любить той чи інший стиль, або того чи іншого виконавця.

Це природньо, що у кожного покоління свої пісні від яких хочеться плакати, сміятись чи танцювати. Людина, яка не любить музику й пісні, викликає у мене стурбованість...

Але з якогось моменту я відчув, що не сприймаю музику, яка сьогодні вивергається на мене потоками з музичних телеканалів і фм-станцій. Вона розчаровує мене, засмучує, іноді відверто дратує своєю примітивністю чи брутальністю. Моя душа налаштована на інше...

Я не з тієї категорії слухачів, у яких лише два критерії - «прикольно» або «відстой», тож завжди намагаюся розібратися у своїх рефлексіях, тим більше коли є привід.

Нині таких приводів достатньо.

Ось зовсім свіжий. Сиджу в журі фестивалю - слухаю юних вокалістів і з тривогою розумію: більшість із них взагалі не має поняття, що є конкурсна пісня? Що в ній має бути розвинена мелодія, де можна показати вокальний діапазон, з певною драматургією в аранжуванні, з хорошим розумним текстом, який торкається душі і претендує на поезію. Усього цього більше нема. Зате є з десяток «хітів» наших модних рок-музикантів, які переспівуються дітворою на всі лади. І в цьому аматорському виконанні вилазить уся мелодійна недосконалість цих творів, уся їхня убогість, еклетичність і вторинність аранжувань, здертих із західних прототипів. А ще врахуйте, що співаються вони майже дитячими живими «не відтюненими» в студії голосами, що посилює жахливий ефект несприйняття цих шедеврів...

Ні в якому разі не звинувачую цих початкуючих артистів. І навіть їхніх педагогів, які просто пливуть за течією, висмикуючи з ефірів новомодні композиції, і даючи їх дітям та підліткам для виконання. Це не їхня вина - це наша спільна біда. Вона говорить лише про одне - на що перетворений наш музичний ефір - і чим це все закінчиться. Бо черпати з нього сьогодні небезпечно.

Ви помітили, що наші олігархічні канали не залишили нам жодного вибору - всюди панує попса і рокешник, які ще так-сяк цікаві за формою, але абсолютно порожні за змістом? Такий собі музичний поп-корн у яскравій звуковій та світловій упаковці, на який западають молоді меломани.
Багатожанрові цікаві концерти зникли зовсім, серйозна фахова, аргументована музична критика також...

Основні критерії нині - несподіваність, яскравість, епатаж, привернення уваги будь-якою ціною. Технології давно відпрацьовані - не хочеться тут на них зупинятись.
Все більше «шедеврів», де все тримається лише на яскравому аранжуванні, а все інше - окремі еклектичні фрази, вигуки, нескінченні повтори пустих слів...

Складається враження, що ця деградація спеціально генерується десь зверху людьми, завдання яких знищити гарний смак, будь-які культурні та національні традиції України. Адже ніде в ефірі не присутня ретроспектива - нема з чим порівняти, як було, і як є нині...

Те, що ми деградуємо культурно відчутно, коли є з чим порівнювати. Приміром, на фестиваль «Мистецькі барви», звідки я щойно повернувся приїхало кілька юних білоруських виконавців, які мене приємно здивували своїм репертуаром - сучасними дуже мелодійними і розлогими піснями з поетичними текстами білоруською мовою. Це були живі пісні, в яких відчувалася Душа, розумієте!? Її ніколи не замінять модні аранжування та іміджеві штучки...

Одразу перескочу на нинішнє «Євробачення» - здається, цей конкурс для наших менеджерів остаточно перетворюється на якийсь абсурдний ярмарок кричущого маркетингу і англомовного «випендрьожу», де не лишилось місця індивідуальності, природності чи душевності, а лише шалене намагання потрапити в тренди, здивувати, перемогти будь-якою ціною. Усі давно забули, що колись на «Євробаченні» панувала Пісня і високі критерії задавали найкращі мелодисти усіх часів - квартет «АВВА»...

Висновок один. Наш інформаційний олігархічний простір давно перетворився у надзвичайно токсичне середовище, перенасичене перевертнями і мутантами, там не приживаються по справжньому талановиті особистості, які здатні підняти планку і повернути сенс і зміст у цей нескінченний процес продукування комерційних проектів, відвертого дилетантизму і кричущої бездуховності.

І якби ж то не було довкола талановитих композиторів, поетів, світлих голів і чистих душ! Вони ще є. Але дорога на велику сцену їм закрита за визначенням. Змінюйся або..

Назавжди приречений ти до відстою,
Коли ти не хочеш дружити з попсою...