Що ми знаємо про культуру своїх сусідів?

Випадково натрапив на румунських співаків Lavinia Goste si Marius Zorila – і вона зробила мій день ще більш світлим і сонячним.

За що я люблю румунську народну музику – за її мелодійну сонячність і світлий мажорний настрій! Я ніколи не був у цій сусідній для нас країні, але мені здається, що в Румунії існує справжній культ народного мистецтва – їх пісні і аранжування впізнавані з першої ноти, а культурні ремесла, зокрема, вишиття, ніяк не поступається українському.

Але що ми знаємо про нашого південно-західного сусіда? Хіба те, що населення цієї країни трохи менше 20 млн. А площа приблизно, як пів-України. Що здобула вона свою державність, звільнившись від Османської імперії, в кінці 19 століття. І що це країна православного християнства. Ага, ще знаємо про їхнього комуністичного лідера Ніколае Чаушеску, який був розстріляний повсталим народом.

Сучасний світ влаштований так, що ви майже нічого не знаємо про наших найближчих сусідів. Нас тримають щодо цього в умисній інформаційній ізоляції. А так хотілось би дізнатися, як цьому порівняно невеликому народу (12 місце в Європі за кількістю населення) вдається зберігати свою культурну самобутність. Адже в її ефірах, як мені відомо, ще й досі звучить народна пісня, а сучасна музика розвивається невідривно від національної традиції. І чомусь сусіди – серби, угорці, болгари та українці не розмили культурну ідентичність цього народу.

І тут приходить думка, що для існування національної культури вкрай важливий звичний патріархальний життєустрій, наявність традицій і способу життя, які задаються не великими містами, а саме сільською глибинкою. Саме тут народні пісні передаються з вуст у вуста, а вміння віртуозно грати на скрипці чи кларнеті наслідується від талановитого батька чи дідуся, які не мають зовсім ніякої музичної освіти.

А ще – якимсь чином румуни мають надзвичайно сильний національний культурний імунітет – їх не взяла в полон англосаксонська культура, вони не дуже прагнуть переспівувати чужі «хіти» чи йти у фарватері світового шоу-бізнесу. Хоча румуни вже 20 років уже є членами Євросоюзу і, між іншим, членами НАТО.

Для мене велика загадка, як їм вдається, на відміну від більшості народів Західної Європи, зберігати свою неповторну культурну ідентичність, близькість до свого народного коріння.

Безумовно, знайдеться хтось, хто назве румунів відсталими селюками, яких не торкається цивілізація. Але чому, коли я знаходжу в Мережі або на телеканалі «Наше» їхні музичні відеоролики – я милуюся ментальною красою і генетичною досконалістю цього народу, милуюся його голосами і традиціями. І румунська музика у виконанні її сучасних виконавців говорить мені значно більше, аніж будь-які промови і соцологічні дослідження.

І чомусь згадується невмирущий фільм нашого генія Івана Миколайчука «Вавілон 20», де в один із трагічних моментів оповіді звучить саме румунська ( чи молдавська) пісня. Розумію, що сам Миколайчук родом з Буковини, де побутували ці мелодії. Але все ж...

Напрошуються висновки. Напевно, Румунії пощастило, бо у неї не було такого північно-східного сусіда. А ще румуни не дозволили цивілізації зруйнувати свій патріархальний простір. Вони не не пустили до влади в країні жодних зайд чи переверетнів. Вони не продали свій інформаційний простір чужинцям, які зробили з нього великий гамірливий базар, де немає місця культурі корінного народу.

А що, хіба в нас немає, як у Румунії, виконавців, що віртуозно грають народну музику, що співають українські народні пісні, що пишуть нові твори, шануючи національні традиції в музиці, в поезії, в побуті? Є, безперечно! Але тут напрошується глибока і довга розмова про минуле і сьогодняшній день нашого культурно-інформаційного простору, як головну причину нашого культурного безбатченства.

Але про це не зараз, бо я слухаю румунську музику...