Анатолій Матвійчук Народний артист

Як українських артистів викидали з ефірів

Український співак, поет, композитор Анатолій Матвійчук

Згадується 24 серпня тридцять років тому – мить проголошення Дня Незалежності...

З наближенням Дня Незалежності вже почалися якісь мікроконфлікти і скандали в артистичному середовищі. Справді, рік ювілейний, цифра символічна – і кожному хочеться потрапити в один із знакових концертів, що будуть транслюватися на якомусь із провідних телеканалів...

Не можу сказати, що мені абсолютно байдуже, чи потраплю я до якогось телеефіру в ці святкові дні. Але я залишаюся спокійним. Я розумію свої шанси на це – зважаючи на на культурну політику нинішньої, влади, на корумпованість шоу-бізнесового середовища, на політику провідних телеканалів і взагалі на те, як швидко все міняється в цій країні.

Чомусь згадується 24 серпня тридцять років тому – мить проголошення Дня Незалежності, вона застала мене на стадіонному концерті в Тернополі. Якраз перед моїм виступом до мікрофону вийшов хтось із політиків і оголосив цю неймовірну новину. Далі все було як у сні – мені знайшли синьо-жовтий прапор, і через мить я вже гасав по полю переповненого стадіону з піснею:

«Гей, ви, хлопці-запорожці,

А де ж ваша сила?!

Чи свою козацьку славу

Ви не розгубили?!

Будем, хлопці-запорожці,

Завжди пам»ятатати -

Хто безкрилий, той безсилий,

Тому не літати!»

Незабутні часи. Повертаючись до них, я намагаюся зрозуміти, коли я відчув, що мені в моїй країні не дають літати, підрізають крила і забирають інформаційний простір.

Може це трапилось тоді, коли мов гриби після дощу, почали з'являтися нові радіостанції в ФМ-діапазоні? Я, окрилений і натхненний, почав звертатися до однієї, другої, третьої, а у відповідь чув оте багатозначне слово – НЕФОРМАТ.

Хтось прийшов у наш інформаційний простір і почав активно форматувати його, викидаючи з нього всіх, хто був вихований на українській традиції і поважав поетику і мелодику рідної землі. А утворений вакум почав заповнювати клонами західної музики, які копіювали все – від мелодій та аранжувань, до манер поведінки і зовнішнього вигляду.

А може вперше я відчув, що мені підрізають крила, коли один із новоявлених продюсерів запропонував мені його «кришу» з обіцянкою активної ротації в ефірі. Але при тому сказав, що права на ВСІ мої пісні, що потраплятимуть до ефіру, мають належати йому, тобто він має стати власником моїх майнових прав! Я обурено відмовився, а натомість почув фразу, що такі артисти, як я, скоро всі будуть жебракувати на вулицях...

А може це трапилося тоді, коли один скандальний і одіозний нині діяч шоу-бізнесу сказав у компанії артистів, впівоберта звертаючись до мене: «Канешна, ви митці уже палучілі свайо, і у вас впереді маячіт вєчность – а нам нада свайо баблішко касіть...» Я тоді вирішив проігорувати цього гіганта шоубізу, бо ми з ним були ніби з різних планет! Але інопланетяни врешті перемогли!

Знаєте, що було нестерпно? Коли після концертів тебе оточували люди і питали – а куди ви пропали? вас немає в ефірі! Ми думали, ви вже закінчили співати...

Так, ми пропали з ефірів. Усе покоління одразу. Бо в ефірі мали бути фріки і трансвестити, скандалісти і наркомани, наскоро зліплені зірочки і чиїсь проплачені лялечки. Я й досі пам'ятаю фразу Тато Бароняна, який жартома сказав колись: Култура на Украина законилься і началься шьоу-бізнес!»

Але не зважаючи ні на що, я продовжував писати свої пісні і вірші, витрачати гроші на аранжування і студійний запис, ніби це й справді було комусь потрібно. В одному інтервю я назвав те, чим я займаюсь – «мистецтвом ходити по воді». Бо тільки віра тримала мене на плаву.

А потім раптово мені відкрився світ - Австрія, Угорщина, Чехія, Італія, Іспанія, Канада, Америка. Виявилось, що українці в пошуках кращої долі давно вже розселилися по світу (і продовжують активно це робити!), і їм дуже потрібно те, що єднає їх з рідною культурою. У моїх піснях і віршах вони бачили щось важливе для себе...

До всього, я перестав сподіватися на політиків. Незалежно від їх політичного спрямування вони ВСІ були байдужі до культури, не вбачаючи в ній могутнього об»єднавчого значення. Навпаки, ім треба було розділяти країну, гуртуючи свій особистий політичний електорат. Я не бажав обслуговувати нічиї інтереси, продовжуючи наївно вірити, що в комусь із них спалахне хоч іскорка сумління. Боже, який я був наївний...

Я залишаюся наївним і посьогодні. Я ще продовжую вірити, що люди зберегли в собі вміння відділяти правду від брехні, талант від бездарності, мистецтво від заробітчанства. Але таких людей стає все менше, бо критерії розмиваються, а підміна культурних цінностей стає тотальною. І справа зовсім не у зміні поколінь! На світі є чимало країн і народів, які купаються у своїй власній культурі, а не тупо, як ми, йдуть у фарватері чиїхось, нав'язаних ззовні трендів. Але для цього потрібно бути народом, а не конгломератом, що орієнтується на смаки і забаганки своїх олігархів.

Нарешті, був останній штрих, коли я відчув, що крила мені нідочого, а потрібно щось інше. Коли прийшла нова влада - і я побачив урочисте... шоу до дня Незалежності України на Софіїівській площі. Ось де був апофігей бутафорських цінностей і торжество тотальної підміни свідомості. Він забрав у мене останні надії на щось світле, добре і вічне, пов'язане з культурою рідного народу.

Хоча, ні не забрав! Бо як казали спартанці – надія вмирає останньою. І хоча все йде за якимсь дивним сценарієм примусової українізації, я розумію його поверховість. Бо як казали класики - не треба боротися за чистоту, просто не варто смітити. Не треба переучувати російськомовних, щоб саджати їх в ефірі телеканалів, не треба писати дурних текстів для своїх пісень, аби відповідати квотам, не треба знімати псевдоукраїнських гумористичних серіалів, де українці виглядають ідіотами. Не треба! Просто дайте право українцям - справжнім носіям цієї мови, культури і традиції на активну участь у творенні рідної культури, не відсікаючи їх від інфопростору.

І нарешті два слова про «ейджизм». Про нього так багато говорили наші нинішні українські «мегазірки» на зйомці телешоу – «Співають всі». Що, мовляв, це дуже негарно і аморально перекривати кисень артистам, які старші за віком, але ще готові працювати на благо рідної культури.

Так от – я відчуваю сьогодні на всласній шкірі цей ейджизм та ще й на тлі тотальної сегрегації справжніх носіїв української національної культури. Бо їх майже НЕМАЄ в нинішньому інформаційному просторі держави Україна. А є в більшості пристосуванці, імітатори та симулякри, які бачать себе в українській сучасній культурі, але не відчувають цю культуру в собі.

Ось чому я не планую участі в жодному пафосному концерті до Дня Незалежності, а прийняв запрошення від одного з чудових містечок на Західній Україні, де мої пісні будуть виглядати доречно і органічно в цей славний день.

Слава Україні!

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: