Україні вигідно відпустити закручені гайки збройного експорту

В цей час від позиції Міністерства оборони України залежить, чи вийдуть оборонні підприємства України на етап розвитку та чи будуть здатні на ініціативні розробки озброєнь і військової техніки (ОВТ).

Йдеться про погодження керівництва військового відомства щодо надання оборонним підприємствам можливості отримувати мінімальні прибутки в межах визначених урядом рівнів при виконанні державного оборонного замовлення (ДОЗ). До цього в умовах, коли держава фактично відмовилася фінансувати дослідно-конструкторські роботи, ЗСУ майже не мають шансів щодо переозброєння на сучасні оборонні системи майбутнього. Замість інвестицій в такі розробки підприємства вже відмовляються від розробок та виробництв ОВТ - а низка підприємств виносить технології і виробництва в іноземні країни, – в Литву, Судан та, навіть, ПАР. Ще одна ознака – проекти створення ОВТ, які нині "піднімає" оборонка, належать до невисокої капіталомісткості. І ціноутворення є одним із головних впливів на ситуацію. Тому в Україні поки що неможливо серйозно замислюватися щодо створення нового ЗРК середньої дальності або ударного безпілотного авіаційного комплексу (БАК) оперативно-стратегічного рівню.  

Варто пояснити, що згідно п. 26-3 Постанови КМУ №464 від 27.04.2011 р. «під час розрахунку ціни прибуток визначається суб’єктом господарювання на основі  розрахованої  величини  прибутку,  що забезпечує  умови  ефективної діяльності суб’єкта господарювання з урахуванням витрат на сплату податків та зборів, а також відсотків за кредитами. При  цьому  прибуток  у  складі  ціни  не може перевищувати 5 відсотків витрат суб’єкта господарювання на придбання комплектувальних виробів (напівфабрикатів), робіт (послуг) у інших суб’єктів господарювання, а також 30 відсотків решти витрат у складі  виробничої  собівартості  продукції  (робіт, послуг)». В умовах, коли питома вага комплектувальних виробів (напівфабрикатів) іноземного виробництва у новітніх зразках ОВТ в середньому становить 70%, а решта витрат лише 30%, розрахунковий рівень прибутку може складати не більше 10,1%, а реальний - ще менше з огляду на темпи інфляції.

У оборонно-промисловому середовищі вже сформувалося ставлення, що такий рівень прибутку для приватного підприємства є неприпустимим. Адже нині підприємства за власний рахунок провадять дослідно-конструкторські роботи, фінансують експериментальне виробництво, закуповують сучасне устаткування, винаймають висококваліфікованих (а отже високооплачуваних) фахівців, несуть ризики невизначеності в обсягах закупівлі своєї продукції тощо. А отже підприємства ОПК не мають можливості активно нарощувати кадровий потенціал, вкладати кошти в розвиток виробництва, фінансувати подальші розробки.

Незважаючи на те, що встановлений рівень прибутку вже і так повністю деморалізує приватних виробників продукції оборонного призначення і не створює нічого іншого, як підґрунтя для деградації і занепаду, міністром оборони за реєстраційним номером 2591/у/2 від 18.10.2016 було затверджено «Методичні рекомендації щодо єдиних підходів під час застосування окремих положень, визначених постановою КМУ №517 від 08.08.2016 р. …» якими встановлені рівні прибутку буле ще зменшені. А саме, рівні прибутків було зменшено відповідно з 5 до 1 відсотку на придбані комплектувальні вироби та з 30 до 20 відсотків витрат на виконані роботи, при цьому міністр оборони України виявся єдиним чиновником.

В разі, якщо рішення щодо відмові від «Методичних рекомендацій» та повернення рівнів прибутків підприємствам ОПК не буде прийняте Міністерством оборони України до затвердження ДОЗ-2018, протягом 2018 року проблема переозброєння ЗСУ залишатиметься на сьогоднішньому рівні, тобто, без особливих перспектив на майбутнє.

До цього ще можна додати, що й західному інвестору абсолютно невигідно йти в Україну – немає умов для реалізації своїх інтересів. Саме тому разом із проблемою ціноутворення на ОВТ варто розв’язувати й встановлення рівних прав підприємств усіх форм власності на світовому ринку зброї. Бо відсутність в Україні конкурентних умов для підприємств усіх форм власності в галузі ВТС не може забезпечити належний захист інвестицій приватних та іноземних інвесторів, і саме це сьогодні стримує інвесторів. Скажімо, проекти створення в Україні нових виробництв стикаються із усвідомлюванням, що замовлення самої тільки України не зроблять підприємство рентабельним, а продавати третім державам можна лише з урахуванням домовленостей зі спецекспортерами. Вартість продукції на ОВТ необхідно узгоджувати з "Укроборонпромом", а комісійні спецекспортерів можуть досягти (а то й перевищити 15%), що робить проекти і Україні невигідними для західних учасників, що володіють передовими технологіями.

Гадаю, відпустити закручені гайки збройного експорту насправді державі вкрай вигідно. За підрахунками ЦДАКР, обсяги експорту українських озброєнь на світовому ринку можуть зрости з нинішніх 770 млн дол. до 2—3 млрд дол. Але це й ті оборотні ресурси, які підприємства зможуть використовувати в рамках виконання ДОЗ. І Україна не втрачатиме від виносу технологій і виробництв за кордон. І головне – це кошти від торгівлі високотехнологічною продукцією, унеможливлення перетворення держави на країну, що торгує сировиною.