Розвиток оборонних технологій в Україні: від забезпечення оборони до економічного зростання

На початку червня DT.UA писало про заплановану в Україні кардинальну перебудову оборонно-промислового комплексу (ОПК) і, зокрема, про створення у структурі виконавчої влади Міністерства розвитку стратегічних технологій та інновацій, а згодом — і Агентства передових оборонних дослідницьких проєктів (на базі Державного науково-дослідного інституту інформатизації та моделювання економіки). Як задумали реформатори ОПК, нове міністерство має функціонувати вже через три місяці, а повне оформлення реформи — ще через 12 місяців.

Фахівці галузі та спостерігачі вже відзначили важливість запланованих перетворень в ОПК, відомо також, що його підкріпило тверде президентське «так». Але, як водиться, результати кожного «великого почину» залежать від безлічі нюансів, і особливо від фігури головного виконавця.

Момент техносили

В умовах «ручного» переозброєння армії впродовж шести років війни, дедалі повнішого потоку технологічних новинок усередині самого ОПК і перманентної російської загрози реформа вочевидь необхідна. Понад те, саме такого формату очікували з 2014 року. Як бачиться, в реформи мають бути дві ключові цілі: посилення можливостей побудови національної оборони за рахунок активного, системного переозброєння, насамперед армії, і забезпечення ефективного технологічного зростання оборонної промисловості. Це фундаментальні засади, без створення яких решта елементів реформи ОПК можуть виявитися, як мінімум, другорядними. А в гіршій версії — ефемерними й марними. Адже, внаслідок панування стихійності та спорадичності зусиль, спрямованих на переозброєння, за останні шість років до Збройних сил потрапило надто мало нових технологій, а держава не заклала перспектив сталого технологічного зростання. Виникнення ж проблем із фінансуванням вітчизняних ракетних програм під час формування Держоборонзамовлення-2020 чітко продемонструвало високі ризики хаотичного переозброєння та відсутності системного підходу. Бо на практиці формування й реалізація військово-промислової політики держави означають захищеність пріоритетів та пошук можливостей створення умов для якісного переозброєння армії як головного інституту стримування зовнішньої агресії. З акцентом на нові українські технології.

Усвідомлено повторюємо цей горезвісний акцент на нові оборонні технології України, намагаючись перетворити його на мантру для влади. Причина цього — наше повне розуміння і підтримка військового відомства в частині рішень стосовно обґрунтованого імпорту. Будучи, по суті, лобістами закупівель українського, ми не можемо ігнорувати необхідність ставити на перше місце інтереси армії. І розуміння того, що оперативно «закрити» критичні напрями можна лише з допомогою імпорту. Дискусія про конкретні напрями імпорту — не предмет цієї статті, але в інтересах усіх структур влади, які причетні до питань національної безпеки країни, збалансувати підтримку національного з питаннями імпорту.

А ще один із рушійних мотиваційних стимулів до перетворень — очевидне борсання країни-агресора у власних технологічних амбіціях. У 2020 році держава Росія програла космос приватній компанії Ілона Маска, визнала неспроможність свого «суперлітака» Су-57, підписала смертний вирок танку «Армата», розписалася в неспроможності платформи «Бумеранг» та багатьох інших проєктів. А ще — РФ отримала нищівний санкційний удар по пишному проєкту «Суперджет-100» (де близько 80% комплектуючих — західного виробництва). Публічно оголосивши про застрашливі плани створення стратегічних ударних безпілотників, жодного з трьох мегапроєктів Росія не довела до завершення. Попереджувальним пострілом і провісником технологічного колапсу держави прозвучав вибух рідинного ракетного двигуна під час випробувань нової ракети «Буревестник» у серпні 2019 року, що викликав загибель семи людей і різке підвищення радіаційного фону. Нагадаємо: хоч «Росатом» кивав на пошкодження радіоізотопного джерела живлення, ряд фахівців висунули сміливіше припущення — що форсовані й поспіхом організовані випробування ракети призвели до пошкодження малогабаритного ядерного реактора. Так чи інакше, змагання зі США з вирішення завдання створення нової гіперзвукової зброї складається не на користь Росії. А нині навіть традиційні партнери стали, як мінімум, обережними з Москвою: Делі відмовився від проєкту спільного військово-транспортного літака, Китай різко урізав замовлення…

Який тут важливий урок для України? У годину очевидних проблем путінської Росії, що розв'язала війну, і справді феноменального сплеску військових розробок в Україні резонно говорити про організацію технологічного стрибка. Спрямованого на вибудовування багаторівневого захисту від агресора, в якому нові оборонні технології можуть стати однією з основних опор асиметричної протидії потенційному розгортанню Кремлем масштабної воєнної кампанії.

Побудова системи технологічного зростання

Про форми побудови системи у країні говорити важко. Оскільки ресурсів у рази менше, ніж напрямів, котрі бачаться пріоритетними. Однак виважене адміністрування може допомогти створити таку конструкцію, яка залучить у процес ресурси приватних і закордонних інвесторів, а державні асигнування спрямує насамперед на розвиток кількох перспективних технологій стратегічного значення. А також стимулює розвиток низки некапіталоємних технологій з умовно короткими циклами. В останньому випадку — тих, що вже оформлені в перспективні зразки, але для доведення до серій потребують державної організаційної ролі (особливо коли центральні позиції в їх створенні належать приватним підприємствам).

Як бачиться, конструкція має складатися з кількох технологічних ярусів, або рівнів.

Отже, перший, найвищий ярус — загальнодержавний. Результатом його має стати виведення новим міністерством спільно з Міністерством оборони трьох-чотирьох державних цільових програм створення конкретних видів нової зброї, які отримали б пріоритетний статус і фінансувалися безвідносно до формування держоборонзамовлення. Ці програми, чи їх частина, можуть бути капіталоємними й розрахованими на кілька років, але тільки в тому разі, коли поява такої зброї здатна стратегічно посилити оборону держави.

Другий ярус — рівень холдингів, які формуватимуться на базі дивізіонів «Укроборонпрому». І нових консорціумів, швидше з все — на основі державно-приватного партнерства або повністю приватних: під вирішення дуже конкретних завдань. Роль держави тут полягатиме у формуванні таких завдань і забезпеченні гарантій підтримки майбутніх закупівель (або, як мінімум, підтримки експортного потенціалу, якщо державний холдинг залучає приватні компанії як розробників чи постачальників елементів нового озброєння). Зразу хотілося б зазначити: до початку роботи нового міністерства штучне утворення у вигляді «Укроборонпрому» має стати історичним епізодом держави. Рішення розвивати ті чи інші технології (або озброєння) цього рівня можуть приймати керівники холдингів або корпорацій. Роль держави має зводитися до координації робіт, сприяння в залученні приватних підприємств і безпосередньої організації самих державно-приватних (приватних) консорціумів під конкретні завдання, а також до визначення можливостей участі держави в підготовці нових виробництв. Знову ж, слід підкреслити необхідність повноцінної участі в цьому процесі Міністерства оборони та обов'язкового узгодження ним тих напрямів, які є важливими для забезпечення ЗСУ.

Нарешті, третій ярус — компетенція окремих підприємств, КБ, НДІ, університетів, підприємств приватного сектору. Крім ініціатив самих підприємств, важливо з самого початку передбачити всередині створюваного міністерства плідну роботу підрозділу з розвитку перспективних технологій (власне, на його фундаменті заплановане створення Агентства передових оборонних дослідницьких проєктів), якому належить спільно з відповідними структурами Міноборони визначати орієнтири технологічного розвитку на майбутнє. Інакше кажучи — ставити завдання на майбутнє. Саме так у США організовано розвиток оборонних технологій, здійснюваний Пентагоном через DARPA — Управління перспективних дослідницьких проєктів Міністерства оборони США.

На завершення — кілька слів про кандидатуру нового віцепрем'єра — міністра нового профільного міністерства. Адже успішні реформи роблять конкретні люди, тому вибір майбутнього керівника оборонної промисловості за делікатністю процесу й відповідальності не поступається тонкому Сходу. Тим більше, як у будь-якій складній справі, ніхто не застрахований від помилок і конфлікту інтересів.

Безперечно, це має бути ідеолог і апологет розвитку вітчизняного ОПК. Досконало обізнаний у циклах життя озброєнь та військової техніки. Він розуміє внутрішній світ армії, оскільки діалог з військовим відомством не повинен перетворитися на жорсткий дискурс. Має досвід управління такими оборонно-промисловими або військовими структурами. Нарешті, патріот, який сприятиме розумному балансові між військовим імпортом і асигнуваннями в розвиток вітчизняних технологій.

Набір якостей становить собою складний конгломерат. Але такі люди в країні є, у тому числі й у вже опублікованому списку з п'яти-шести кандидатів. Як видається, сьогодні очевидних переваг немає в жодного, а очікуване цього тижня рішення президента буде емоційним, на рівні інтуїції.

Однак справа варта зусиль, бо така реформа, у разі її реалізації, дасть справжній поштовх високотехнологічному переозброєнню ЗСУ і забезпечить стале технологічне зростання у країні. Коли Україна перебуває у стані війни з набагато сильнішим противником, саме створення потужної оборони має стати ключовим пріоритетом. Для оперативного — упродовж року-двох — створення вітчизняної зброї асиметричної протидії. Спрямованої, звісно, на стримування противника і відмову його від подальшої агресії. Такі технології в державі є. Нас має підтримувати той факт, що маленькі вперті нації у війнах часто перемагали наддержави — за рахунок асиметричних дій. У сенсі — примушували їх відмовлятися від реалізації політичних амбіцій військовим шляхом.

Валентин Бадрак, Володимир Горбулін