Україна нікому нічого не винна!

Підписання Угоди про асоціацію з ЄС на саміті Східного партнерства у Вільнюсі, схоже, неминуче. Саме такий висновок напрошується після 10-ї зустрічі «Ялтинська європейська стратегія» (YES) у Лівадійському палаці. Знакове місце творення сучасного світу, де 1945 року вирішувалися питання збереження миру, стало платформою нового бачення політики співробітництва не тільки в Європі, а й у світі. Непрості умови переговорів, відчутний тиск сторін спровокували найвдаліший розвиток подій для України.

Надто емоційне протистояння Росії, Європи та США, перемога російської дипломатії в Сирії, заява Вірменії про намір приєднатися до Митного союзу, дебати в Європейському парламенті та російська торгова агресія – різнорівневі й різнокаліберні події в міжнародних відносинах підготували справжній подарунок Україні. Ми не просто здобули переваги перед Вільнюсом. Україна надалі – суб'єкт глобального процесу творення простору військово-політичної стабільності і співробітництва «від Ванкувера до Владивостока». Саме ланкою такої доктрини Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) від 1992 року стала геополітична позиція України, запропонована єврокомісаром з питань розширення та європейської політики сусідства в Європейській комісії Штефаном Фюле.

Україна в новому статусі мала би об'єднати простір майбутньої зони вільної торгівлі від Лісабона до Владивостока, забезпечивши стабільність і мир на всьому цьому просторі. 1992 року такий формат уже ухвалювали під гаслом «Виклик часу змін». 2013 року 10-та Ялтинська щорічна зустріч змоделювала майбутнє під назвою «Україна та світ в епоху змін: фактори успіху». Різниця між подіями – більш ніж 20 років… Результат – Україні повернули її законну та обґрунтовану місію. Від того, вступить вона до ЄС (підписати Угоду про асоціацію з ЄС не означає вступити до ЄС) чи вступить до Митного союзу, залежить розстановка сил на політичній та економічній карті світу на найближчі кілька років. Леонід Кравчук колись сказав: «Україна – це колосальний ринок для Європи. Прекрасні землі і розв'язання продовольчої проблеми. Що стосується політики, то Європа абсолютно точно знає: якщо Україна з Європою, то Російська імперія не відбудеться. Як тільки Україна піде в обійми Росії – східний вектор політики Європи стане дуже слабким… Тобто існують шанси реалізувати імперські амбіції Росії. І тоді станеться те, що було: протистояння, гонка озброєнь і таке інше. Це колосальні витрати і колосальна небезпека, яка загрожує світові. Європа це прекрасно розуміє». Як бачимо, євро-азійська ланка концепції цементується саме в Україні.

2013-го повноцінна дипломатична участь України як держави, що головує в ОБСЄ, у вирішенні низки «заморожених» конфліктів дозволила довести прагнення нашої держави відповідального партнерства в Європі. Наслідком стало уважніше ставлення до нас із боку європейської спільноти, яка поволі вчиться довіряти Україні.

На жаль, традиційною залишається прямолінійна та зневажлива позиція російської сторони. Звинувачення у некомпетентності, необізнаності українців і далі супроводжується намірами узурпувати право України чинити власну самостійну зовнішню політику. Нав'язування рішень та стратегічного бачення, постійний шантаж і торгові війни перетворили північного сусіда в найефективнішого євроінтегратора, в «останній переконливий аргумент» і для влади, і для опозиції, і для всіх, хто ще сумнівався. Щоправда, обірвані тези Глазьєва на Ялтинській зустрічі все-таки містили дещо нове. Чергові докори у непрофесійності підготовки Асоціації Україна – ЄС цього разу супроводжувалися і ударами по честолюбству українців. «Росія вийшла з України», «Україна має більше право називатися Росією» – цими фразами представник Путіна підтвердив, що росіяни справді відчули загрозу втрати української території. Кремль відмовляється від свого «старшинства»?! Усвідомлення того, що завдяки Україні вирішуються глобальні завдання миру і порозуміння, безумовно, виходить за межі планів північного сусіда – Росії.

Висновок обговорення євроінтеграції України під час Ялтинської зустрічі: єдиним ефективним способом розвитку країни є самостійне та усвідомлене рішення про модернізацію всіх своїх державних механізмів. Критичні та відповідальні умови провадження зовнішньої політики Української держави довели дієздатність саме національного погляду на світові процеси й тенденції. Одне слово, ми нікому нічого не винні, ми – вільні та самостійні в своєму виборі, ми не повинні боятися, з нами повинні рахуватися, ми здатні перетворювати себе і світ навколо нас!