Світлої пам'яті журналіста Валерія Юрійовича Колінька

14 жовтня поховали журналіста Валерія Юрійовича Колінька.

Валерій Юрійович – клясик української радіожурналістики (відомий у колі фахівців лише найвищого ґатунку).

Із січня 1988 року знаю особисто, як головного редактора Головної редакції інформації Радіо Київ (під таким брендом у світовому етері працювало радіо на зарубіжні країни Держтелерадіо УРСР).

Валерій Юрійович Колінько – унікальний фахівець. Він міг для випуску новин зробити з «Війни і миру» інформашку на три абзаци. Він учив виокремлювати суть подій і передбачати – до чого вони приведуть чи призведуть.

Під покровом Валерія Юрійовича ставали на крило талановиті журналісти. Досить сказати про Юрія Бедзика та Наталку Скофенко, які за Незалежної України стали провідними голосами Бі-Бі-Сі. А Інна Кузнєцова керує українським Радівом Свобода.

В етері Радіо Київ уперше на Українському радіві з легкої руки Валерія Колінька я міг розповісти про УГС і Народний Рух, про жовто-блакитний прапор, про прагнення українців до самостійности та багатопартійности.

Зрештою, «знахабнів» до того, що, будучи у штаті державної редакції, став прессекретарем Народного Руху й Вячеслава Чорновола та приїздив по зарплатню на Держтелерадіо у вільний од політроботи час...

Головний редактор Валерій Колінько першим підписав випуск новин на закордон, де говорилося «в Україні», а не «на Україні». На моїй пам’яти, це було вперше в держаному ЗМІП (засобі масової інформації і пропаганди).

Валерій Колінько по-дисидентські заплющив очі, коли всі три дні ҐКЧП я не з’являвся на роботі, бо влаштовував пресконференції (аж вісім за три дні!) Народного Руху у Спілці письменників для провідників політичного Опору.

Останнім десятиліттям Валерій Колінько глибоко переживав за Українським радівом, особливо – за його інформаційну політику, ремствував через занепад інформаційного мовлення як жанру. Годинами бідкався телефоном, як не треба/треба робити Радіо на радіві. Валерій Юрійович собаку з’їв на мовленні; дослужився був до першого віцепрезидента Національної радіокомпанії.

Коли цього вересня спілкувався телефоном, Валерій Юрійович почувався зле, про радіо вже ані слова, обіцяв прийти до «Купідону» на 30-ліття Народного Руху України, але в липні мав свої 75.

...На Хрещатику, 26 (поки що) багато радіостудій. Якщо одна з них буде названа іменем Валерія Колінька, тоді ми виросли правильними журналістами й – на весь голос – стали Людьми…