Титан для агресора. Як Україна постачає сировину для російської військової промисловості

Полум'яні патріотичні промови перших осіб України давно вже стали невід'ємною частиною будь-якого публічного офіційного заходу. Що ближче вибори, то голосніше та емоційніше виступають президент, депутати й міністри. У їхніх виступах часто звучать обіцянки дати рішучу відсіч російській агресії та навіки розпрощатися із впливом Москви. Однак, дії перших осіб держави часто не тільки не відповідають цим грізним обіцянкам, а й прямо суперечать їм.

Офіційно Російська Федерація визнана в Україні агресором та окупантом. Саме так названий східний сусід у законі «Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях в Донецькій і Луганській областях», який був ухвалений Верховною Радою в січні нинішнього року. Але це тільки видима сторона російсько-українських взаємин. А є й ще інша, тіньова, про яку чиновники і депутати говорити дуже не люблять. І стосується вона в основному питань торгівлі, що, як відомо, між Росією та Україною не припинялася ні на день навіть у найскладніші періоди загострення міждержавних відносин.

Товари через російсько-український кордон переміщуються різноманітні. І якщо торгівлю вугіллям, ПММ та продукцією легкої промисловості ще можна зрозуміти чи виправдати, то пояснити деякі кричущі випадки ніяк не можливо. До таких можна віднести поставки російським військовим підприємствам сировини для виробництва титану — ільменіту та рутилу.

Складно повірити, що таке насправді можливо, тим не менше — це факт. Російська військова промисловість з радянських часів залежить від української сировини. І Україна, незважаючи на пряму військову агресію та окупацію військами РФ частини своєї території, продовжує постачати цю сировину російським заводам. Поставки ільменіту й рутилу до Росії тривали в період гарячих бойових дій, коли колони російської військової техніки щодня заходили на територію України, і тривають донині. Найнеприємніше, що здійснює їх не якийсь там непатріотичний олігарх, а власне українська держава. Яким божевіллям це не здавалося б, але саме державні підприємства здійснюють поставки ільменітового та рутилового концентрату до Росії.

Розгляньмо докладно, як працює ця схема, і хто заробляє на ній.

Титанова спадщина

Титанова галузь дісталася Україні у спадок від СРСР. У Радянському Союзі існував повний цикл титанового виробництва. Проте сировина для титанової промисловості була тільки в двох областях України — Житомирській та Дніпропетровській, а підприємства з переробки створили не тільки в Україні, а й у Росії та Казахстані. Видобували ільменіт (титанову руду) в Україні два підприємства — Іршанський та Вільногірський ГЗК. Потім сировину з цих підприємств відправляли на переробку в інші радянські республіки.

Не всі знають, що з титанової руди виробляють не тільки металевий титан. На виробництво металу насправді йде лише близько 10% видобутої сировини. В основному ж ільменіт та рутил застосовуються в хімічній промисловості. Наприклад, для отримання пігментного двоокису титану, що використовується як барвник. В Україні є підприємства, що спеціалізуються як на виробництві металевого титану, так і титанового двоокису. Метал може виробляти «Запорізький титано-магнієвий комбінат», хімію — «Кримський титан», що розташований в окупованому Криму, а також «Сумихімпром» у Сумах.

Після розпаду СРСР Україна перебувала у більш вигідному становищі, як порівняти з Росією і Казахстаном, бо мала не тільки потужності з переробки титану, а й сировину. Однак згодом саме українські виробники стали зазнавати труднощів. Водночас казахстанський завод в Усть-Каменогорську та російське підприємство «ВСМПО-АВІСМА» (найбільший виробник титану у світі) продовжували успішно працювати на українській сировині.

Українські титанові активи весь час залишалися у власності держави і тому постійно опинялися в центрі різних корупційних схем. У період президентства Януковича контроль над видобутком та переробкою титану отримав олігарх Дмитро Фірташ. Для цього йому навіть не знадобилося приватизувати активи. Досить було поставити на Іршанський та Вільногірський ГЗК своїх менеджерів, а завод «Сумихімпром» загнати в борги, що призвело до штучного банкрутства цього підприємства.

Ситуація почала змінюватися в 2014 році, після революції. Нова влада вигнала людей Фірташа з державних підприємств, і, здавалося, корупції в галузі нарешті буде покладено край. Але сталося інакше. Замість менеджерів Фірташа на Іршанський та Вільногірський ГЗК уряд Арсенія Яценюка призначив управлінців, пов’язаних з іншим одіозним бізнесменом — Миколою Мартиненком. У 2014 році ці два підприємства були об'єднані в одну державну «Об'єднану гірничо-хімічну компанію» (ОГХК), яку очолив пов'язаний з Мартиненком Руслан Журило.  Тоді Мартиненко, як відомо, був народним депутатом від партії «Народний фронт», лідером якої є Яценюк, і вважався одним з головних спонсорів цієї політичної сили.

Мартиненко та його «прокладки»

Про махінації Миколи Мартиненка написано вже багато, тому ми не будемо детально розбирати їх у цій статті. НАБУ займається розслідуванням діяльності менеджерів Мартиненка та його фірм-прокладок уже кілька років. Ще 2016-го слідчими було встановлено, що підконтрольні Мартиненку Іршанський та Вільногірський ГЗК, які входять до складу державного ПАТ «ОГХК», продавали ільменітову сировину покупцям не напряму, а через пов'язану з Мартиненком компанію-посередника — австрійську фірму Bollwerk Finanzierungs- und Industriemanagement AG. Причому посереднику сировину  продавали за заниженою ціною, в результаті чого державні підприємства зазнавали збитків, а весь прибуток осідав на рахунках Bollwerk.

Деталі цієї злочинної схеми на своєму брифінгу в січні 2017 року озвучив директор НАБУ Артем Ситник.

Утім, найцікавіше в цій історії ще попереду. Біда не тільки в тому, що державні підприємства роками працюють собі у збиток, збагачуючи сумнівних посередників, і уряд нічого не хоче з тим робити. Головне в цій історії — кому потім ці самі посередники перепродують титанову сировину. Згідно з даними української митниці, ільменітовий та рутиловий концентрати з України продаються на російські підприємства. Зокрема, й на військові заводи.

Титан для Ростеху

Нижче ми подаємо до вашої уваги скрини з української митної бази. Ці дані є закритими, однак ні для кого не є секретом, що корумповані чиновники торгують цією інформацією, і тому її можна знайти у вільному доступі, в мережі. У списку експортних операцій за 2017-й та перше півріччя 2018-го, що є у розпорядженні Тижня, можна легко відстежити куди, кому і на яких умовах постачали ільменітовий та рутиловий концентрати українські підприємства. 

Серед покупців української титанової сировини у гірничо-збагачувальних комбінатів, що входять до ПАТ «ОГХК», можна побачити низку російських компаній. Наприклад, ТОВ «ЭСАБ Тюмень» та ТОВ «ЭСАБ СВЭЛ» (Санкт-Петербург). Ці заводи займаються виробництвом зварювальних електродів. Але набагато більший інтерес для нас у цьому випадку становить інше російське підприємство — «ВСМПО-АВІСМА», яке розташоване в місті Березники Пермського краю. Ця компанія є дочірньою структурою великого виробника зброї — корпорації «Ростех», до складу якої входять і «Рособоронекспорт», і концерн «Калашников», і компанія «Вертольоти Росії» й інші військові підприємства. Таким чином, за фактом ми бачимо, що українська державна компанія ПАТ «ОГХК» абсолютно спокійно продає російській державній корпорації «Ростех» титанову сировину для виробництва зброї. Яка потім, очевидно, застосовується проти наших же військових на Сході України. Причому торгові операції між «ОГХК» та «ВСМПО-АВІСМА» у 2017–2018 рр. проводяться через ту саму пов'язану з Мартиненком австрійську «прокладку» Bollwerk.

Про те, що Мартиненко торгує титановим концентратом із Росією через Bollwerk, ще в 2015 році писало австрійське видання «Кур’єр». У матеріалі йшлося про те, що українська «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» через посередника продає титанову руду російській «ВСМПО-АВІСМА».

Відтоді минуло три роки. За цей час сам Мартиненко став фігурантом розслідування НАБУ, був затриманий та взятий на поруки колегами з Народного фронту. Крім того, були арештовані, а пізніше випущені під заставу пов'язані з Мартиненком менеджери, в тому числі й керівник «ОГХК» Руслан Журило. Однак, незважаючи на гучні скандали та оприлюднену НАБУ інформацію, описана австрійцями ще в 2015 році ситуація досі не змінилася. Поставки титанової руди для військової промисловості країни-агресора, як і раніше йдуть через пов'язану з Мартиненком компанію Bollwerk Finanzierungs- und Industriemanagement AG, яка фігурувала в розслідуваннях три роки тому. А також через ще одну, нову «прокладку» Taunus Chemical GmbH, яку журналісти-розслідувачі також пов'язують із Мартиненком.

Здавалося б, ПАТ «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» перебуває у власності держави, і уряд легко може розібратися в ситуації та зупинити торгівлю з окупантами. Рішення про призначення менеджменту на титанових ГЗК приймається у Міністерстві економічного розвитку і торгівлі, яке очолює представник Народного фронту Степан Кубів. Але в міністерстві ніби не помічають проблеми, і наполегливо продовжують торгувати ільменітом з Росією через австрійські фірми, засвічені в скандалах та кримінальних справах. Прекрасно розуміючи, куди українська сировина йде далі, і що в кінцевому рахунку наш ільменіт перетворюється на російську зброю. Сумнівів немає — якщо будь-хто може увідкритих джерелах подивитися дані з вкраденої митної бази, то головні державні управлінці тим більше в курсі справ.

В Україні звикли вважати, що Росія веде проти нас гібридну війну. Тобто воює ніби неофіційно, формально зберігаючи видимість мирних відносин. Проте абсолютно незрозуміло, яку війну з Росією ведемо ми. Виходить, що теж гібридну, якщо примудряємося одночасно воювати та постачати країні-агресору сировину для військової промисловості. Виходить, що і для українських чиновників війни з Росією теж наче й немає, а гроші — не пахнуть.

Сумно усвідомлювати, що надає потрібну сировину російському Ростеху не якийсь там Медведчук або Мураєв, а нібито патріотичний український уряд. А якщо бути точним, то ті його члени, які представляють парламентську фракцію так званих «яструбів», тобто Народний фронт, відомий найбільш  жорсткою позицією щодо Росії. На публіку закликаючи посилити санкції проти Росії і ввести з нею візовий режим, за фактом представники Народного фронту заробляють на поставках сировини російському виробнику зброї.

І це ще далеко не вся історія. За даними різних джерел, держава відправляє український ільменіт не тільки російському Ростеху, а ще й до окупованого Криму, на завод «Кримський титан», який досі належить олігархові Фірташу. Правда, на відміну від «ВСМПО-АВІСМА», це підприємство виробляє не металевий титан, а хімічну продукцію на його основі. Туди сировина потрапляє вже не через австрійських, а через турецьких посередників. Утім, це тема окремого розслідування.

Поки ж залишається тільки констатувати, що за патріотичною риторикою нинішніх можновладців найчастіше можна побачити той самий антиукраїнський виворіт, що був і в їхніх попередників. Причому іронія долі в цьому випадку полягає в тому, що свідчення своїх корупційних діянь чиновники самі ж і зливають за гроші в публічний доступ, коли нелегально торгують митними базами. Якби політикам видавали премію Дарвіна, то українські ділки, безумовно, заслуговували б на неї першими.

Матеріал підготовано спільно з Центром захисту природних ресурсів