Ми збудуємо ту країну, про яку мріяли наші попередники

Радіє серце, що наша Церква навіть у час великих випробувань війною розбудовується й утверджується: сьогодні звершив освячення вже третього новозбудованого храму на цьому тижні – храму на честь Воскресіння Христового у селищі Брусилів на Житомирщині.

Громада зводила цей прекрасний храм протягом останніх п՚яти років. І от сьогодні ми закликали в цю будівлю благодать Святого Духа, щоби храм став особливим місцем для богоспілкування, місцем, яке святі отці називають часткою Неба на землі.

Цей храм у стилі українського бароко постав тут, на малій батьківщині великого українця, митрополита Іларіона (Огієнка), якого по праву називають феноменальною й унікальною постаттю. Він мріяв, щоб в Україні була своя автокефальна помісна Українська Православна Церква і зробив дуже багато для її становлення. Він написав і видав понад тисячу лише науково-богословських праць і став автором першого наукового перекладу Біблії українською мовою, яким ми користуємось і до цього часу. До речі, дуже скоро побачить світ перевидання його праці, яка є дуже актуальною зараз: «Фортеця Православʼя на Волині. Свята Почаївська Лавра».

Вшановуючи у Брусилові пам՚ять цього видатного українця, їхнього земляка, взяв участь також у врученні Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка, яка була присуджена Комітетом премії у квітні цього року для відзнаки діячів у сфері розвитку духовності, культури, міжнаціональної та міжконфесійної злагоди.

Ми повинні пам’ятати наших славних і великих українців, і вірю: прийде час, коли ми створимо Національний пантеон пам’яті всіх великих українців. Протягом кількох останніх століть окупант нещадно нищив нашу історичну пам'ять. Чи ми знаємо, де могили великих українців в Україні? Їх практично немає, їх було знищено. Водночас ми повинні повернути в Україну для вшанування пам’яті той цвіт українства, великих і талановитих людей, які з різних обставин, здебільшого рятуючись від переслідувань тогочасного режиму, опинилися за кордоном і там відійшли у вічність.

Ми бачимо, що народ потребує такого особливого місця вшанування – на прикладі стіни пам’яті Михайлівського Золотоверхого монастиря, де ми згадуємо всіх новітніх героїв, які віддали свої життя за Україну. Щодня туди приїжджають багато людей, відвідують іноземні гості, делегації. Це добра ініціатива, ми повинні знати своїх героїв і примножувати їхню пам'ять, адже це підносить нас як націю, це свідчить, що ми сильні, бо знаємо і шануємо нашу справжню, об’єктивну історію.

Впевнений, з Божою допомогою, ми збудуємо ту країну, про яку мріяли наші попередники – єдину, сильну, демократичну та європейську, бо ми є невід’ємною частиною європейської спільноти протягом тисячі років. Ми об’єднаємо всіх православних українців в єдиній визнаній автокефальній канонічній помісній Православній Церкві України, це незворотній процес. А коли буде сильна Українська Церква, неодмінно буде сильною й Українська держава. Тож нехай Господь допомагає нам у цьому!