Що ми будемо розповідати своїм онукам про росіян

Вони так нічого і не зрозуміли.

Ані того, що в нас найкращі військові.

Ані того, що в нас майстерні янголи в ППО.

Ані того, що в нас найсміливіші люди у Всесвіті.

Ані того, що їх чекатимуть тут за кожним рогом і за кожним кущем. Але не з квітами. І що їх гаряче вітатимуть, але лише коктейлями Молотова. І що з кожного вікна на них будуть направлені дула.

Ані того, що ми пересидимо будь-які блекаути, холоди, поносимо воду з бюветів аби тільки не те, що рил, а й навіть духу їхнього тут не було.

Не буде виходу на площі з вимогами про перемир'я. Нє будєт трєбованій пєрєгаворав.

Навіть в тварин після кількох повторень з'являється така штука як умовний рефлекс. А їм після стількох масованих ракетних ударів не дійшло. Феноменальна тупість.

Колись онуки запитають мене: «бабо, а що таке лузер?». І я обов'язково розповім їм про одну хвору країну, де люди жили як худоба, не мали трусів і унітазів, але замість купити це, чомусь дуже хотіли завоювати світ. Про одного недомірка, який дуже хотів винищити наших патріотів, але натомість перетворив навіть найупоротіших ватників на затятих націоналістів. Про пілотів, які випускали десятки ракет, а результатом стало те, що в їхньої баби в бальзаківському віці стали красивіші ноги і не буду говорити що ще через постійні ходіння пішки на надцятий поверх і яке кардіо корисне для здоров’я. І скільки цікавого я їм зможу розповісти з книжок, прочитаних під час блекаутів з ліхтариком на лобі. І розкажу їм, як замість зламати нас, зробили витривалими до холоду, життя без світла і різних паскудств. «Бабо, та вони ж клінічні довб…би були!» – скажуть онуки. «Ану, не матюкайся!» – скажу я, але погоджусь таки, що вустами дитини говорить істина.

Вони просто витратять зараз ще кілька мільйонів доларів, аби ми посиділи пару годин в укриттях. Може ще кілька днів без світла.

Але ми і в тємряві зустрінемо Новий рік, аби він тільки не був Новим годам.

Але щоб його дочекатись – агов в укриття, котики мені варто в нього піти бодай тому, що сусід уже годину сверлить щось так, що голова тріщить. Отакі ми тут налякані.