Від трьох до семи років за дії проти державної мови

Минає рік, відколи почалася мовна вакханалія у сесійній залі Верховної Ради України попереднього скликання. Тоді також нещадно дощило. Геть мокрі, з відчуттям безсилля-помсти свободівці поверталися з акцій протесту під стінами ВР. Ми сподівалися, що вільні українці за рік повернуть нас з-під стін ВР до її зали, аби згодом унеможливити глум і байдужість до українського мовного світу.

Тоді ж на третій хвилині сесійного дня у першому читанні без жодного обговорення, з порушенням регламенту проголосовано антидержавну та антиукраїнську квазіписанину під назвою «Про засади державної мовної політики». Агроном та ніби «лінгвоюрист» взялися до духовної основи нації – і вийшло «язикове» потворисько, від якого відсахнувся не лише профільний комітет, експертні юридичні та профільні академічні установи, але і більшість українського суспільства, що під спекотним сонцем вийшла на пасіонарні акції протесту. Такі самі духовні злидні в особах тодішнього голови ВР та президента партії регіонів цей закон підписали – себто один продав МОВУ за три місця у списку партії регіонів, інший – сподівався, що знову підкупив голоси у свого електорату...

Проте сталося не зовсім прогнозоване, прораховане і політтехнологізоване. Нема сенсу говорити про негативи «язикового» закону і знову сентименталити на тему як «вєлікій магучій» пригнічує «солов'їну» у її власному гнізді. Натомість є сенс застановитися над тим, як діє математична операція перетворення мінусу на плюс у суспільній свідомості. Найкраще про це свідчать цифри: лише 28% громадян України за надання іншій мові статусу державної супроти нещодавніх понад 40%; лише 3% відсотки цьогорічних абітурієнтів обрали для написання текстів недержавну мову. Мимоволі згадую, як саме після московських Валуєвського та Емського указів заборон української мови розквітла українська класична література другої половини ХIХ ст. і врешті політично структурувалося українське суспільство спершу через українофільську «Громаду». Саме у рік Валуєвського циркуляру (1863) теперішній наш славень «Ще не вмерла Україна» авторства юриста з Київщини Павла Чубинського опубліковано у львівському журналі «Мета».

Так і тепер націоналістично структурувалося наше суспільство, що через парламентську фракцію «Свободи» вперше за існування українського парламенту чинить громогласну обструкцію зневажникам української мови під час пленарних засідань. Вперше я домоглася перекладу з іноземної російської мови під час засідань комітету з питань освіти та науки, вперше звернулася до суду з позовом на Верховну Раду, що не забезпечила мені перекладача належним чином. Прогнозований програш у суді є насправді ланцюгом програшу чинної українофобської влади перед власним українським народом. Вперше у Верховній Раді за підписом лідерів трьох опозиційних фракцій зареєстровано проєкт Закону України «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні», який вже можна вважати блискучою юридичною пам'яткою (авторство Сергія Головатого та Оксани Сироїд). І то більше! Пора припиняти мовну терапію. Хвороба надто задавнена. Тому ми з Юрком Михальчишиним зареєстрували законопроект «Щодо покарання за дії, спрямовані проти державної мови», що вперше передбачає кримінальну відповідальність від трьох до семи років позбавлення волі.

Проте найважливіше інше: нещодавно у Києві, у Деснянському районі, постала гімназія імени Євгена Коновальця, а більшість російськомовних батьків гімназії «Київська Русь», що у Дарницькому районі, через яскраві баталії обстояли своє право і потребу навчати дітей саме українською мовою. Не меншу активність виявили і батьки школи N24, що у Луганську, бо якась директорка на прізвище Хайло І. В. позбавляла їхніх дітей здобувати післяпочаткову освіту (з 5-го класу) мовою титульної нації. Не вдалося. То, може, квазіписанина від двох жертв колоніяльного режиму пробудила не один ген свободи? Направду, ніщо досі так не мобілізовувало українське суспільство у водночас креативні «проти» і «за», як «язиковий» закон. Направду, нема злого, щоб на добре не вийшло. Це дивовижно, коли наші глобальні суспільні проблеми стають нашими друзями.