До чого веде публічна критика наших партнерів

Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба сказав, що нам треба позбуватися «партнерозалежності». На що його опонентка з «Євросолідарності» (Іванна Климпуш-Цинцадзе) сказала, що нам не можна ображати наших партнерів і «витирати об них ноги».

Думаю, що в цій дискусії не варто кидатися в крайнощі.

Ніхто з нинішніх українських керівників не ображає наших західних партнерів, тим більше «не витирає ноги об них». А от публічна критика наших партнерів (з боку президента Зеленського і МЗС України) з’явилась і, на жаль, для цього є підстави. Не треба боятися критики наших партнерів, коли вони діють всупереч нашим інтересам, і про наші інтереси треба чітко та публічно нагадувати, і не тільки за закритими дверима дипломатичних перемовин.

Якщо тільки ходити навшпиньки, заглядати в рота впливовим партнерам, виконувати все, що скажуть у Вашингтоні, Брюсселі чи Берліні, то нас будуть сприймати лише як пасивних виконавців, і врешті решт будуть нехтувати нашими інтересами, як, на жаль, це неодноразово відбувалося в нашій нещодавній історії.

Інша річ, що, відстоюючи власні інтереси, ми також не можемо нехтувати правилами партнерських відносин і власними зобов’язаннями. Публічна критика наших партнерів має бути дипломатичною за формою, і не сприйматися як демонстрація образ чи недовіри до партнерів, тим більше як відмова від партнерських стосунків. Тобто треба звертати особливу увагу і на форму такої критики.

Ми маємо посилювати нашу суб’єктність у міжнародних відносинах, активно, в тому числі і публічно відстоювати наші національні інтереси, зокрема і в стосунках з нашими західними партнерами. Але одночасно нам треба не тільки підтримувати, а й зміцнювати і масштабно, інтенсивно розвивати наші партнерські відносини із Західним світом. Це наш вагомий ресурс і в протистоянні російській агресії, і в модернізації нашої країни.