Хто може надати Україні гарантії безпеки

Розробка пропозицій щодо безпекових гарантій для України є важливою подією для просування міжнародних інтересів України, перш за все в умовах нинішньої визвольної війни проти російської навали.

Головне, що в даному випадку українська сторона діє проактивно. На відміну від того, що було раніше (і в 1990-ті рр., і навіть в 2014-2015 рр.), ми не чекаємо пасивно, що нам запропонують наші партнери. Україна сама розробляє і просуває в стосунках з міжнародними партнерами наше власне бачення, нашу політичну позицію, причому в формі конкретних пропозицій. Це стосується і міжнародних гарантій безпеки для України, і санкційної політики щодо Росії. Для цього в Офісі президента України знайшли оптимальний формат – робочі експертні групи за участі не тільки українських, а й закордонних експертів. З українського боку ці робочі групи очолює керівник Офісу президента Андрій Єрмак, з міжнародного боку – авторитетні і впливові закордонні політики, зокрема співочільником робочої групи з міжнародних гарантій безпеки для України став колишній генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен.

Презентація цих рекомендацій також свідчить про те, що питання міжнародних гарантій безпеки переходить в фазу розробки і узгодження конкретних міжнародних угод, як багатосторонніх, так і двосторонніх. Сама ідея про такі гарантії виникла ще в березні поточного року, під час перемовин з РФ в Стамбулі. Але тоді це була сама ідея, яка не була пророблена щодо форми і змісту практичної реалізації. Зараз вже йдеться про формат можливих угод та їх потенційне наповнення.

Це не просто академічна аналітична доповідь, а конкретні пропозиції, які зараз будуть предметом переговорів з нашими міжнародними партнерами. В презентованих пропозиціях вже не має красивих, але відверто ідеалістичних міркувань про гарантії безпеки на рівні 5-ої статті Договору про створення НАТО, що висловлювались під час переговорів з РФ у березні. Як би нам цього не хотілося, але на такому рівні гарантії безпеки нам сьогодні не дадуть, в умовах війни з Росією, і потенційних ризиків прямого військового зіткнення з ядерної державою, якою є Росія. До речі, виключення РФ з переліку можливих країн-гарантів також є позитивом і проявом прагматичного підходу. Також зазначу, що презентовані пропозиції не суперечать курсу України на членство в НАТО, навіть навпаки, скоріше створюють додаткові передумови для такої перспективи.

Пропозиції щодо міжнародних гарантій безпеки для України є достатньо конкретними (на відміну від Будапештського меморандуму), у всякому разі настільки конкретними, наскільки вони можуть бути такими на даному етапі. Ще один позитив я бачу у пропозиції створити багаторівневу систему гарантій міжнародної безпеки для України, яка б включала багатосторонній безпековий договір (власне сам Київський безпековий договір), двосторонні угоди з окремими країнами про гарантії безпеки для України, а також секторальні безпекові угоди. І що мене особливо тішить, так це розуміння того, що головною гарантією безпеки для України є її потужні Збройні сили, і зусилля наших міжнародних партнерів мають бути зосереджені на посиленні і забезпеченні обороноздатності України. В переліку міжнародних гарантій безпеки для України є пропозиція про те, щоби держави-гаранти після перемоги у нинішній війні допомогли Україні побудувати підприємства ВПК, щоби Україна могла сама виробляти озброєння для власної армії, а також про фінансову та матеріальну підтримку для модернізації ЗСУ.

Щодо застережень та зауважень до запропонованого документу, то я прихильник реалістичного підходу. Чим більше вимог, тим більше буде проблем в процесі узгодження і підписання відповідних угод. Треба пропонувати нашим партнерам те, на що вони можуть погодитись.

Критикують формат багатосторонньої безпекової угоди, який визначається терміном «Compact», і фактично є рамковою політичною угодою. Кажуть, що це буде лише політична декларація, яку не треба навіть ратифікувати. Але в даному випадку треба розуміти, що з цією угодою будуть пов’язані конкретні двосторонні і секторальні угоди, які матимуть форму класичних міжнародно-правових зобов’язань. Тим не менш, є потенційний ризик, що деякі підписанти можуть прагнути уникнення «зайвої конкретики». І тут вже виклик для нашої дипломатії. З деякими нашими партнерами доведеться активно попрацювати в процесі узгодження безпекових угод з ними.

На мій погляд, це точно не мінус, а по відношенню до росії – безумовний плюс. Які гарантії безпеки від країни-агресора? Щодо Китаю та Індії, то вони точно не зможуть надати нам такі ж гарантії безпеки як країни НАТО, а також ті країни, які вже зараз допомагають нам, а паралельно застосовують санкції проти росії. А це якраз ті гарантії безпеки, які Україна хоче зафіксувати у відповідних безпекових угодах. Не треба жертвувати якістю безпекових гарантій для України заради того, щоб до таких угод приєднались Китай і Індія. Також треба враховувати принципові протиріччя, які зараз існують між США і Китаєм. Тому для України є важливою не кількість формальних гарантів нашої безпеки, а реальна готовність конкретних країн надати нам конкретну допомогу в разі виникнення агресивного нападу на Україну.

Чому ми ставимо питання про міжнародні гарантії нашої безпеки? Щоб у декого не виникло спокуси розпочати нову війну. Ми прагнемо більш конкретних гарантій безпеки у порівнянні з Будапештським меморандумом, але ставимось до визначення цих гарантій реалістично – як мінімум на тому рівні, на якому ми їх отримуємо зараз. І є розуміння того, що абсолютних міжнародних гарантій безпеки, на жаль, не існує в природі. Головна гарантія – наша здатність захищати себе. І від наших міжнародних партнерів ми прагнемо отримати підтвердження допомогти нам в посилення нашої обороноздатності, а також у політичній і фінансово-економічній протидії потенційній агресії.