Медицина на фронті. Що потрібно терміново міняти

Одразу прошу не сприймати цей текст, як критику когось. У нас іде війна і на ній не буває ідеальних рішень. Але час минає, нашу систему треба вдосконалювати, а помилки мінімізувати. Мова піде про військову медицину – те, що зберігає безцінне, життя і здоров’я наших воїнів.

Перше, з чого почну – це знання. Їх дуже бракує. У випадку поранення на «нулі», як правило боєць надає собі допомогу сам, або його товариш. Або це робить військовий медик, якщо він є, і якщо він є поряд. Вже далі йде евакуація, і вже після цього, до роботи стають лікарі шпиталю. Від поранення і до потрапляння в шпиталь можуть пройти години!

Тому, знання самих військових про першу допомогу – це дуже важливо.

На законодавчому рівні треба закріпити, що не допускається до фронту боєць, який не пройшов тижневі курси з тактичної медицини.

Треба збирати тренерів для всіх військових частин. Відкривати центри, вписувати цю позицію у військові доктрини. Через елементарний брак знань ми втрачаємо людей, там де не мали б втрачати. Йдуть кращі з кращих, лише тому, що не навчили накладати турнікет, а це 3 дні практики. Ми не можемо і не маємо собі такого дозволяти!

Друге, про що хочу сказати це логістика, обладнання і забезпечення. Ви бачили, що лежить у аптечці військових? Якщо аптечка є – то у більшості випадків там турнікет, або навіть Джут Есмпарха, та бінт. А має бути затверджений перелік, з десятка позицій.

Багато поранених помирають від втрати крові ще під час евакуації.

Є точки фронту, де взагалі немає реанімобіля, щоб нормально довезти пораненого до шпиталя з крапельницею, після втрати крові.

Або реанімобілі в дуже поганому стані. І мова йде тут не про супер броньоване авто. Мова про звичайну карету швидкої допомоги – ті, що працюють в кожному населеному пункті. Повторюсь – від «нуля» до шпиталю можуть пройти години. І вести пораненого доводиться у дуже важких умовах.

Третє – медичний персонал. Це шок, але на деяких позиціях немає лікарів-хірургів. Я навмисно не буду називати міста або місця, щоб не інформувати ворога, але я знаю конкретно точки де можна зробити міні шпиталі, (не за 70, а то і за 100 кілометрів від лінії фронту, як зараз) але є проблема – лікарі роз‘їхались. Є хірург, немає анестезіолога, або навпаки. Є обладнання, немає кому працювати. Або знову навпаки.

Звичайно, я допускаю, що лікарі які працюють у прямій близькості до лінії фронту, мають отримувати значно більшу зарплатню. Це вже справа депутатів та уряду. Але я не вірю, що в усій країні не знайдеться лікарів в необхідній кількості для порятунку життя воїнів. Значить щось працює не так, і цій проблемі не приділяють уваги.

Я написав свої думки дуже коротко. За освітою, я не є медиком чи військовим. Лише описую ситуацію, яку сам бачив. І сподіваюсь цей текст помітять урядовці.

Я знаю як важко працюють міністри в умовах війни. Важко, як ніколи. Знайти зброю, доставити її, вирішити питання з пальним тощо. Але і теми, що рятують життя наших воїнів, ігнорувати не можна. В перші дні війни в нас було завдання вистояти будь якою ціною. Сьогодні вже 80 день війни, час йде і треба проводити якісні зміні навіть в таких складних умовах. І особливо важливо працювати над питаннями забезпечення фронту, адже саме тут здобувається наша перемога!

Слава Україні!