Президенство Зеленського – це кульмінація олігархічної системи управління Україною

Ще два роки тому один з найодіозніших олігархів України повернувся в Україну і відчував себе тріумфатором – роздавав купу інтерв’ю українським медіа про свій реванш над президентом Порошенком.

Півтора роки тому гарячково схопився за «компенсацію» своїх минулих втрат через численні відновлені і цілком нові схеми викачування коштів з держави. Фотографувався у робочому кабінеті Зеленського – так що сам президент з прем’єр-міністром виглядали запрошеними на ту фотосесію.

Рік тому він вже відіграв фактично провідну роль в усуненні уряду Гончарука і нейтралізував позови державного «Приватбанку» до колишніх власників.

Півроку тому для участі у місцевих виборах вже виставив окрему політичну партію із красномовною назвою «За майбутнє!»

Відзначився Ігор Валерійович і на ідейному фронті. Саме йому та його оточенню належить пальма першості у поширенні думок про корисність для України дефолту, обмеження безвізових можливостей для робочої сили, шкідливість західної допомоги Україні та корисність примирення з Росією. Саме з цього середовища пішли у масовий обіг мислевіруси про зовнішнє управління, соросят і таке інше.

Словом, ще донедавна він міг бути цілком задоволеним собою, але не сьогодні. Сьогодні він насторожився і причаївся. Дехто вважає, що причаївся перед тим щоб завдати удару у відповідь. Але кому?

Навряд чи це буде Держдепартамент Сполучених Штатів, який наклав особисті санкції проти Коломойського, завдяки яким він опинився у компанії з Медведчуком, Деркачем, Онищенком та… Дубінським (за іронією долі усі вони були активними противниками Петра Порошенка).

Бити доведеться по своєму на 100% президенту Зеленському. Щоб не уводити того у спокусу приєднатися до американських санкцій на одному з наступних засідань РНБО. Але навіщо це Зеленському? Ні, не для того щоб реально розпочати оголошену ним деолігархізацію. Саме президенство Зеленського – це кульмінація олігархічної системи управління Україною. Не зовнішнього, а внутрішнього J Управління зсередини самого президента.

Зеленський, як відомо, не може дочекатися хоча б телефонної розмови з новим президентом США Джозефом Байденом (як колись рвався на особисту зустріч з Путіним). От саме для цієї розмови він і може імітувати якісь розслідування чи навіть «санкції» проти свого проблемного благодійника.

Але спільна проблема Зеленського і Коломойського полягає у тому, що президент Байден знає про них більше, ніж їм би хотілося. Державний департамент невипадково звинувачує Коломойського саме в корупції. І не тільки тому, що він у складний, але відносно короткий період часу формально перебував на державній службі – головою Дніпропетровської ОДА.

Американській феміді та спецслужбам відомо набагато більше, ніж просто про участь «95 кварталу» в корупційних оборудках Коломойського, зокрема, й про відмивання коштів з рахунків «Приватбанку».

Тож санкції проти Коломойського – це більше ніж санкції проти одного з українських олігархів. Це лише пробна куля для перевірки реакції на чутливість щодо корупції одного українського президента. Далі буде.

Отаке воно, зовнішнє управління!