Не маю добрих прогнозів для України на 2018 рік

    Не можу помріяти про Росію як дружню Україні державу...
    Серед нас, інтелектуалів, – тих, хто заробляє собі на хліб писанням, – є особливий вид фантазії чи, якщо хочете, утопії: втекти від цього світу на рік-два у пустелю, монастир чи просто усамітнитись у своєму кабінеті. І там написати щось, що відрізнятиметься від щоденних коментарів, а проникатиме глибше, творитиме нові сенси й полишить
    • Ярослав Грицак

      Український науковець, історик і публіцист

    • 13 Сiчня, 14:01
    • Розсилка
    Про Донбас і Крим у складі України навіть не мрію
    Про Донбас і Крим у складі України навіть не мрію

    Не можу помріяти про Росію як дружню Україні державу...

    Серед нас, інтелектуалів, – тих, хто заробляє собі на хліб писанням, – є особливий вид фантазії чи, якщо хочете, утопії: втекти від цього світу на рік-два у пустелю, монастир чи просто усамітнитись у своєму кабінеті. І там написати щось, що відрізнятиметься від щоденних коментарів, а проникатиме глибше, творитиме нові сенси й полишить за собою слід на майбутнє.

    Особливо сильно такі захцянки буяють у часи кризи – коли світ, у побудову якого ми так сильно ангажувалися, валиться на наших очах і його уламки, здається, поховають наші надії.

    Найдивніше у цій фантазії: вона справді діє. Доказ – низка великих творів, що постали в часи безнадії: «Мукмінадія» Ібн Халдуна, «Правитель» Макіавеллі, «Кандід» Вольтера, «Поневолений розум» Мілоша тощо.

    Прийшов і мій час пофантазувати. На наступний рік не маю добрих прогнозів для України – ні політичних, ні економічних. Ні, Україна не розвалиться і не зникне з карти. За роки своєї незалежності вона не раз і не два показала, що є стабільною конструкцією. Скільки б там не говорили про її занепад чи розпад, вона все не падає і не падає. І, надіюся, не впаде. Вона в тому стані, коли, у згоді з першим рядком нашого гімну, і вмерти не може – але й жити нормально у неї ніяк не виходить. Скільки б ми не писали й не закликали владу, громадянське суспільство, нашу молодь до цивілізаційного стрибка, Україна все ніяк не скочить, а навпаки, занурюється все нижче й нижче.

    Я хочу взяти паузу, принаймні на найближчий рік чи два. У випадку із читачами «Країни» ця пауза полягатиме у зміні жанру: хочу відпочити від політики. Тому не коментуватиму політичні події, залишаючи це для іншої колонки, яку веду в журналі «Новое время». Але перед тим як розпрощатися з цим жанром, дозвольте поділитися своїми мріями: якою я бачив би майбутню Україну і ради якої я далі працюватиму, щоправда, іншими засобами.

    1. Це має бути країна з валовим продуктом щонайменше $10 тис. (в еквіваленті) на душу населення та середньою тривалістю життя не нижче 75 років.
    2. Щоб головним святом у ній було не 24 серпня, а 1 грудня – не коли незалежність звалилася на українців, а коли вони самі її вибрали, свідомо, відповідально і, що важливо, стратегічно правильно.
    3. Замість гімну «Ще не вмерла» чи «Вже не вмерла» я хотів би мати наш духовний «Боже Великий єдиний» – гімн надзвичайної музичної краси і тексту, сповненого національної гідності.
    4. Хотів би, щоб Київ був звільнений від свого столичного статусу, де «бабло перемагає добро». А столицю перенесли в інше, менше місто, якого менше шкода, але яке від цього сильно виграло б – скажімо, в Умань чи Маріуполь.
    5. Щоб президент України після свого терміну мав такі самі статки, як і перед посадою, – і щоб за цим стежила окрема комісія. Та і взагалі, аби Україна нарешті звільнилася від цього іга «дітей Кучми» – Ющенка, Януковича, Порошенка, Тимошенко. І щоб керівником держави була людина зовсім з іншого тіста: молода, інтелігентна й значною мірою байдужа до привілеїв, які приносить влада.


    6. Аби українські олігархи не були багатшими від польських.
    7. Щоб у нас з'явилася сильна професійна армія, служити в якій було б і вигідно, і почесно.
    8. Аби разом із радянськими пам'ятниками зникли радянські туалети.
    9. Щоб з одного кінця країни в інший можна було дістатися за дві-три години (включно з реєстрацією на літак і забиранням багажу).
    10. І наприкінці, щоб у цій країні приниження людської гідності прирівнювалося до порушення закону – і каралося якщо не ув'язненням, то позбавленням місця праці.

    Про Донбас і Крим у складі України навіть не мрію – бо це дуже реальні речі, і вони не підлягають фантазіям.

    Нічого не хочу говорити про мову та історичну пам'ять – щоб не дражнити гусей. Хай це лишиться у сфері моїх особистих фантазій.

    Не можу помріяти про Росію як дружню Україні державу, Цього, боюся, не станеться за мого життя. А навіщо мріяти про те, чого сам ніколи не побачиш?

    Не можу побажати, аби бодай одна з цих мрій здійснилася уже наступного року. Навіть якщо 2018-го нас чекають дострокові президентські вибори, вони навряд чи принесуть гідного президента.

    Бажаю, однак, щоб бодай одна з цих мрій здійснилася упродовж найближчих 10 років. А нам усім – дожити до цього

    Джерело: Gazeta.ua

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди співпадають з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Денис Казанський
    Денис Казанський

    Журналіст

    Дмитро Гнап
    Дмитро Гнап

    Журналіст

    Дмитро Тимчук
    Дмитро Тимчук

    Народний депутат України (Народний фронт)

    Дмитро Орєшкін
    Дмитро Орєшкін

    Російський політолог

    Дмитро Корнійчук
    Дмитро Корнійчук

    Президент Центру інноваційного консалтингу «КДА»

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ