Не маю добрих прогнозів для України на 2018 рік

    • Ярослав Грицак

      Український науковець, історик і публіцист

    • Розсилка
    Про Донбас і Крим у складі України навіть не мрію - Не маю добрих прогнозів для України на 2018 рік
    Про Донбас і Крим у складі України навіть не мрію

    Не можу помріяти про Росію як дружню Україні державу...

    Серед нас, інтелектуалів, – тих, хто заробляє собі на хліб писанням, – є особливий вид фантазії чи, якщо хочете, утопії: втекти від цього світу на рік-два у пустелю, монастир чи просто усамітнитись у своєму кабінеті. І там написати щось, що відрізнятиметься від щоденних коментарів, а проникатиме глибше, творитиме нові сенси й полишить за собою слід на майбутнє.

    Особливо сильно такі захцянки буяють у часи кризи – коли світ, у побудову якого ми так сильно ангажувалися, валиться на наших очах і його уламки, здається, поховають наші надії.

    Найдивніше у цій фантазії: вона справді діє. Доказ – низка великих творів, що постали в часи безнадії: «Мукмінадія» Ібн Халдуна, «Правитель» Макіавеллі, «Кандід» Вольтера, «Поневолений розум» Мілоша тощо.

    Прийшов і мій час пофантазувати. На наступний рік не маю добрих прогнозів для України – ні політичних, ні економічних. Ні, Україна не розвалиться і не зникне з карти. За роки своєї незалежності вона не раз і не два показала, що є стабільною конструкцією. Скільки б там не говорили про її занепад чи розпад, вона все не падає і не падає. І, надіюся, не впаде. Вона в тому стані, коли, у згоді з першим рядком нашого гімну, і вмерти не може – але й жити нормально у неї ніяк не виходить. Скільки б ми не писали й не закликали владу, громадянське суспільство, нашу молодь до цивілізаційного стрибка, Україна все ніяк не скочить, а навпаки, занурюється все нижче й нижче.

    Я хочу взяти паузу, принаймні на найближчий рік чи два. У випадку із читачами «Країни» ця пауза полягатиме у зміні жанру: хочу відпочити від політики. Тому не коментуватиму політичні події, залишаючи це для іншої колонки, яку веду в журналі «Новое время». Але перед тим як розпрощатися з цим жанром, дозвольте поділитися своїми мріями: якою я бачив би майбутню Україну і ради якої я далі працюватиму, щоправда, іншими засобами.

    1. Це має бути країна з валовим продуктом щонайменше $10 тис. (в еквіваленті) на душу населення та середньою тривалістю життя не нижче 75 років.
    2. Щоб головним святом у ній було не 24 серпня, а 1 грудня – не коли незалежність звалилася на українців, а коли вони самі її вибрали, свідомо, відповідально і, що важливо, стратегічно правильно.
    3. Замість гімну «Ще не вмерла» чи «Вже не вмерла» я хотів би мати наш духовний «Боже Великий єдиний» – гімн надзвичайної музичної краси і тексту, сповненого національної гідності.
    4. Хотів би, щоб Київ був звільнений від свого столичного статусу, де «бабло перемагає добро». А столицю перенесли в інше, менше місто, якого менше шкода, але яке від цього сильно виграло б – скажімо, в Умань чи Маріуполь.
    5. Щоб президент України після свого терміну мав такі самі статки, як і перед посадою, – і щоб за цим стежила окрема комісія. Та і взагалі, аби Україна нарешті звільнилася від цього іга «дітей Кучми» – Ющенка, Януковича, Порошенка, Тимошенко. І щоб керівником держави була людина зовсім з іншого тіста: молода, інтелігентна й значною мірою байдужа до привілеїв, які приносить влада.


    6. Аби українські олігархи не були багатшими від польських.
    7. Щоб у нас з'явилася сильна професійна армія, служити в якій було б і вигідно, і почесно.
    8. Аби разом із радянськими пам'ятниками зникли радянські туалети.
    9. Щоб з одного кінця країни в інший можна було дістатися за дві-три години (включно з реєстрацією на літак і забиранням багажу).
    10. І наприкінці, щоб у цій країні приниження людської гідності прирівнювалося до порушення закону – і каралося якщо не ув'язненням, то позбавленням місця праці.

    Про Донбас і Крим у складі України навіть не мрію – бо це дуже реальні речі, і вони не підлягають фантазіям.

    Нічого не хочу говорити про мову та історичну пам'ять – щоб не дражнити гусей. Хай це лишиться у сфері моїх особистих фантазій.

    Не можу помріяти про Росію як дружню Україні державу, Цього, боюся, не станеться за мого життя. А навіщо мріяти про те, чого сам ніколи не побачиш?

    Не можу побажати, аби бодай одна з цих мрій здійснилася уже наступного року. Навіть якщо 2018-го нас чекають дострокові президентські вибори, вони навряд чи принесуть гідного президента.

    Бажаю, однак, щоб бодай одна з цих мрій здійснилася упродовж найближчих 10 років. А нам усім – дожити до цього

    Джерело: Gazeta.ua

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Ігор Романенко
    Ігор Романенко

    Екс-заступник голови Генштабу ЗСУ

    Дмитро Тимчук
    Дмитро Тимчук

    Народний депутат України (Народний фронт)

    Денис Казанський
    Денис Казанський

    Журналіст

    Кирило Сазонов
    Кирило Сазонов

    Політичний оглядач

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ