Хто в Україні відповідає за Генерального прокурора?

Чому Іванющенко  і Портнов сміються з-за кордону, безперешкодно витрачаючи награбоване, чому найбільші афери в фінансово-банківській сфері не розслідуються?

В чому причина нинішніх страждань українського народу від розгулу злочинності, розквіту корупції та перманентного правового хаосу?

Щоб знайти відповіді на ці питання, варто проаналізувати роботу тих випадкових людей, котрих хвиля подій 2014 року занесла на високі крісла.

Ці особи під гаслами реформ добилися того, що в Україні зараз немає ні нагляду за дотриманням законності, ні слідства по кримінальним злочинам, ні суду – нічого, що у державі відповідало б за справедливість та правопорядок.

Одним із найбільших «досягнень» цієї ганебної команди – це юридичний безлад з функціями, складом та повноваженнями Генеральної прокуратури (ГП), котра, за історичною традицією, складала вісь усієї правоохоронної системи.

Наскільки безграмотні та непрофесійні кадри в Адміністрації президента (АП) зараз займаються так званою «реформою правоохоронної системи», і як жорстоко вони познущалися над Генеральною прокуратурою, можна переконатися, прочитавши текст Конституції України.

Отже, у кінці 2015 року попсуй-реформатори з АП розмістили на своєму сайті фото Олексія Флатова і додали до зображення текст, в якому, зокрема, з гордістю рапортували про виконання настанов Венеційської комісії щодо порядку призначення та звільнення зі своєї посади Генерального прокурора.

«…Була врахована вимога Венеціанської комісії щодо позбавлення парламенту права висловлювати недовіру Генеральному прокурору», – написали тоді на президентському сайті.

З тих пір усю країну та іноземців переконують, що нині Генеральний прокурор є максимально незалежний від волі парламенту, натомість його долю в першу чергу визначає Президент України.

По-перше, без волі ж очільника держави на перше прокурорське крісло не потрапить ніхто, по-друге, і головне, з генпрокурорської голови і волосина не впаде, якщо на те немає волі Президента.

Чи є це досягнення взагалі досягненням – маю великий сумнів, бо ще свіжий у пам’яті кримінальний дует президента Януковича і його персонального прокурора Пшонки. Навіщо цементувати найгірші практики, котрі призвели до узурпації влади – незрозуміло, але зараз мова навіть не про це.

Мова про те, що «реформатори», котрі перекроювали Конституцію для власних потреб, прикриваючись позиціями європейських експертів, виявилися настільки недолугими, що просто обманули самі себе.

Річ у тім, що зміни, котрі нібито мали обмежити парламент у впливі на ГП, було внесено статтею 131-1 Конституції. Дійсно, там, у описі повноважень прокуратури немає жодних згадок про можливість для парламенту  висловити недовіру Генпрокурору.

Тим не менш, на сайті АП написали неправду. Парламент має можливості відправити у відставку Генпрокурора!

У статті 85 Конституції лишився пункт 25. У описі повноважень Верховної Ради є «висловлення недовіри Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади».

Щоправда, формулювання «що має наслідком» є недопустимо нечітким. Такі фрази не мусять з’являтися у таких доленосних документах, як Конституція. Тим більше, у настільки важливих їх частинах, котрі стосуються ключових частин правоохоронної системи.

З нерозумних фраз ще варто згадати і оце напвібазарне «вирішення… інших питань під час кримінального провадження» – це пункт 2 статті 131-1 щодо прокуратури.

«Вирішувати питання» прокурори вміють, ми знаємо.

Отож, коли повноваження і статус прокуратури в Конституції було прописано якимись студентами – чому дивуватися, коли Генеральна прокуратура так і працює?

Але головний висновок з описаного вище стосується не профанів з Банкової. З ними все зрозуміло.

Головне – це те, що зараз саме Верховна Рада, кожен із парламентарів відповідає за роботу ГП. І перенести відповідальність на Президента і його адміністрацію не вдасться.

Увесь цей жах – від зняття членів банди Януковича з міжнародного розшуку і до умовного терміну тітушководу Крисіну, від провалу розслідування майданівських справ і до відсутності адекватного процесуального нагляду за СБУ та Нацполіцією – все це події за авторством і парламенту в тому числі.

Саме бездіяльність парламенту, приспаного байками про «єврореформи», породила тотальну безкарність злочинців в Україні.