Чи треба Україні російський антрацит. Рішення за Антимонопольним комітетом

У грудні поточного року в Антимонопольному комітеті розпочато розгляд справи про узгоджені дії під час внесення змін до Договору між членами Оптового ринку електричної енергії України. Мова про Правила Оптового ринку електричної енергії України, погоджені постановою НКРЕ від 09.08.2012 № 1028. Зміни ж стосуються вибору складу обладнання з урахуванням необхідності забезпечення незнижуваних запасів вугілля на складах електростанцій, розрахунку цін за робочу потужність та платежів за електричну енергію виробникам, які працюють за ціновими заявками. В цьому АМКУ бачить свій внесок в «запобігання, недопущення, усунення чи обмеження конкуренції на товарних ринках України».

За таким складним канцеляристським формулюванням розслідування приховується відносно просте, але принципово глибоке за своєю суттю, питання – чи потрібен Україні російський антрацит? Саме на нього і має відповісти АМКУ в своєму розслідуванні. Адже ключовим сенсом зазначених вище змін в правилах ОРЕ є встановлення пріоритету блоків ТЕС, що працюють на газовій групі вугілля (марки «Г» та «Д»), щодо тих енергоблоків, які в якості палива використовують антрацит та близьке до нього т. зв. «тоще» вугілля (марки «А» та «Т»). Різниця між газовою та антрацитовими групами проста – перша добувається в Україні, друга – наразі повністю імпортується. 

Ще кілька років тому така постановка питання здалася б абсурдною, адже половина українських ТЕС спроектована на споживання антрацитового вугілля. Та й самого антрациту в країні не бракувало – шахти Донбасу не тільки забезпечували його потребу в середині країни, але й експортували марку «А» за кордон.

Ситуація докорінно змінилася 2014-го року, коли внаслідок гібридної агресії РФ антрацитові шахти опинилися на неконтрольованих офіційним Києвом окремих районах Донецької та Луганської областей (ОРДЛО). І вже тоді терористи та їхні кремлівські куратори почали активно користуватися залежністю українських ТЕС від донбаського антрациту – періодичні перекриття поставок стали інструментом шантажу політичного керівництва України. Втім, в результаті блокади навіть цей ненадійний канал енергоресурсу був втрачений, – і наразі антрацит Україна змушена імпортувати.

Відповіддю на такі виклики стало зниження частки антрацитових ТЕС в енергобалансі (аби зменшити споживання цього виду палива) та введення формули «Роттердам+», яка мала би надати генеруючим компаніям фінансовий ресурс для закупівлі антрациту на зовнішніх ринках.

Але по факту проблема не була вирішена, а змістилась в іншу площину. Антрацитова залежність від окупованого Донбасу переформатувалась в залежність від Російської Федерації. Попри гучні медійні фанфари з приводу чергових кораблів з вугіллям з ПАР та США, переважна більшість поставок в Україну здійснюється саме з РФ. Про це не люблять говорити урядовці, але Україна в січні-жовтні 2017 року майже удвічі збільшила імпорт кам’яного вугілля і антрациту порівняно з таким же періодом минулого року. В цілому Україна закупила вугілля на $2,2 млрд. Більше половини імпорту прийшло з Росії - 55,7% або $1,2 млрд.

Парадоксально, але імпорт антрациту з ПАР та США також опосередковано вигідний РФ – світовий ринок антрациту (на відміну від газового вугілля марки Г) обмежений, причому на 75% формується російськими експортерами. За даними британської аналітичної компанії IHS Markit світовий експорт антрациту в світі в січні-червні 2017 р склав 10,6 млн т. (+ 9% до аналогічного періоду минулого року), в тому числі поставки з РФ виросли на 29% (або +1,8 млн т.) до 8,2 млн т. Тож ринкові ніші, що вивільняються Україною, займає російський антрацит. Про це і свідчить статистика росту експорту антрациту з РФ в 2017 році.

Ключовий попередній висновок, що логічно витікає із викладеного: споживання антрациту в будь-якій формі є опосередкованим (а по певних параметрах – безпосереднім) фінансуванням економіки країни-агресора коштами українських споживачів електроенергії.

Так чи інакше це усвідомлюють в уряді загалом та профільному Міністерстві енергетики та вугільної промисловості зокрема. І Володимир Гройсман, і Ігор Насалик неодноразово наголошували, що Україна має рухатись в напрямку поступової відмови від імпорту антрациту і переходити на споживання вітчизняного енергетичного вугілля. Міністр енергетики навіть називав конкретну дату – з 2019 року жоден енергоблок великих ТЕС не буде використовувати антрацитове вугілля. На незначних обсягах цього вугілля, можливо, ще певний час будуть працювати тільки деякі теплоелектроцентралі (ТЕЦ).

Вважається, що для цього необхідно:

По-перше, реконструювати блоки ТЕС – перевести з антрациту на марку «Г» та «Д» (вугілля газової групи видобувається в Україні, якого значно більше на світовому рику – і за потреби його можна імпортувати в достатній кількості не з РФ).

По-друге, збільшити загальний видобуток вугілля в Україні. Адже існуючий рівень видобутку не забезпечує навіть потреби вже існуючих ТЕС, що працюють на марках «Г» та «Д».

На першому етапі інвестиційний ресурс для українських шахт має забезпечити формула «Роттердам+» (яка нівелює цінову дискримінацію вітчизняного вугілля по відношенню до імпортного аналога), на другому – вільний ринок електроенергії за європейською моделлю, в межах якого вартість енергоресурсів буде визначатись попитом та пропозицією. 

Втім, практика показує, що подібні декларації, які не підкріплені конкретними діями сповільнюють процес та консервують імпортну залежність. Директивне переведення кількох невеликих блоків державної генеруючої компанії «Центренерго» та приватної ДТЕК не вирішує проблему по суті, адже енергетики не мають зрозумілих економічних та регуляторних стимулів відмовлятися від антрациту. Через це реконструкція блоків відбувається вкрай повільно, а деякі генеруючі компанії навіть не розглядають таку можливість (наприклад, близьке до сумнозвісної «сім’ї» екс-президента Януковича «Донбасенерго»). Після очікуваної приватизації «Центренерго», Кабмін втратить важелі впливу на цю компанію – і процес переведення блоків також загрожує зупинитись.

Зазначені зміни правил Оптового ринку електроенергії, що мали зробити переведення блоків з антрациту на газове вугілля економічно доцільним, слід розглядати саме в такій логіці. Їх впровадження означало би встановлення чіткого пріоритету підключення енергоблоків, що працюють на газовому вугіллі. Блоки, що працюють на антрацитовому вугіллі, будуть, за задумом ради ОРЕ, включатися до енергосистеми тільки за потреби крайньої необхідності. Таким чином, генеруючі компанії будуть зацікавлені якомога швидше переходити на споживання газових марок вугілля. Інакше вони значно скоротять виробництво електроенергії та, відповідно, зменшать доходність бізнесу. 

Остаточне рішення Антимонопольний комітет прийме ще не скоро – лише збір інформації, згідно з офіційним повідомленням, буде тривати до 31 січня 2018 р. А ми в цей час будемо «насолоджуватися» черговими гучними скандалами, пов’язаними з імпортом російського вугілля – на кшталт неіснуючого в природі «грузинського антрациту» від Saqnakhishvili GIG Group для «Цетренерго» чи антрациту від найбільшого постачальника «Донбасенерго» «Южтрансу», на яке МЕРТ за вимогою СБУ в жовтні наклав ембарго «за дії, що можуть нашкодити національній економічній безпеці».

Втім, значущими є навіть не стільки термін розгляду, скільки якість рішення. Тим більше, що розглядати зміни правил ОРЕ щодо пріоритетності блоків, чиновникам Антимонопольного комітету буде необхідно не тільки з точки зору формальних тлумачень конкурентного законодавства, але й в контексті загальних викликів енергетичної безпеки України.