Як українські бійці уживаються з котами в окопах

Ранок наш починається зазвичай з артилерійської канонади і котячого няву.

Артилерія працює серіями. Кілька пострілів, потім пауза. Я вже звик рахувати постріли, щоб знати, коли засипати далі.

Таким же тактичним прийомом користуються наші коти: нявкають 5-7 разів, потім затихають.

Артилерія у перервах робить так званий перекат – міняє позицію, бо росіяни неодмінно намагаються по ній влучити, висилають у її район безпілотники для коригування.

Тому швидко роблять перекат.

Коти діють дещо схожим чином – понявкавши на одні двері, вони при відсутності результату переходять і обнявкують наступні локації, де бачать сни бійці.

Коли хтось випадково або спеціально відчиняє їм, то головний кіт Пєтя (ім'я змінено з міркувань військової таємниці) вривається в кімнату з голосним криком, у якому поєднується мука помираючої з голоду тварини з тріумфом воїна, котрий щойно взяв неприступну цитадель.

Сухі котячі харчі зазвичай в цей час лежать на вулиці недоторкані. Тварин цікавить саме штурм людських приміщен. Вони, ніби начитавшись теоретика війни фон Кляуцзевіца, будь-що прагнуть нав'язати людям свою волю.

У нас два стаціонарних кота – кіт і кішка (колір не скажу, бо теж воєнний секрет), вони мають гарантоване котлове забезпечення. Але приходять ще чимало котів із диверсійно-розвідувальною метою.

Довго вичікують, лежачи у кущах. А коли ніхто не бачить, проникають на наші позиції і у приміщення, залазять мордою у ящики, крадуть їжу стаціонарних котів.

Викриті на гарячому, стрімко тікають на зігнутих лапах.

Коти тримають монополію, їжаків чи собак розвідка ЗСУ наразі не виявила.