Як вирвати Лавру з рук РПЦ

Як відомо, право Російської православної церкви (РПЦ) безроздільно хазяйнувати у Лаврі було оформлено в епоху пізнього Януковича, влітку 2013 року, за буквально пару місяців до Майдану. Кабінет міністрів Азарова офіційно передав тоді у користування так званій «Українській православній церкві», себто підрозділу РПЦ ряд ключових святинь Лаври – зокрема, ближні та дальні печери.

По сьогодні невідомо, яка доля величезної кількості реліквій, котрі там знаходяться – і чи знаходяться вони ще там. Утім, відомо, що і до офіційної передачі печер та храмів росіянам, і після передачі вони активно перебудовували Лавру, в порушення пам’яткоохоронного законодавства, не зустрічаючи опору ні серед структур Міністерства культури України, ні київських правоохоронних органів.

Шалена будівельна активність РПЦ є беззаперечною підставою забрати об’єкти Лаври назад у державну власність, тому що вони щодня спотворюються – спотворюється їх історичний вигляд, зводяться незаконні споруди і прибудови, а окремі пам’ятки взагалі припиняють фактично існувати.

Де-юре для правового вирішення проблеми достатньо 15 хвилин розгляду цього питання на найближчому засіданні Кабінету міністрів. Просте голосування – і відповідний указ азарівського уряду скасовується, перелік об’єктів нерухомості повертають у розпорядження Національного заповідника «Києво-Печерська лавра».

Утім, можна гарантувати, що на нинішньому історичному етапі ніхто не перешкоджатиме росіянам руйнувати українську культурну та історичну спадщину, і ось чому.

По-перше, в оточенні нинішнього президента ще не з’явилися компетентні люди, котрі здатні вирішити таке завдання. На жаль, навіть нещодавні дії проти російської пропаганди, котрі варті схвалення у частині мотивації, утім по своїй юридичній формі бажають кращого. Що вже казати про традиційно страусину позицію Мінкульту стосовно всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, котрою є Лавра, і котру так нещадно нищать варвари у рясах.

По-друге, і влада Ющенка та Порошенка, і влада Зеленського побоїться значних протестів пастви РПЦ в Україні. Адже на захист промосковських нинішніх хазяїв Лаври звезуть людей з усієї України – на це є і фінансові ресурси, і мотивація у тисяч і тисяч прихожан РПЦ. Думаю, більшість українців хотіли б бачити Лавру у власності українських структур, наприклад, того ж Національного заповідника, але навряд чи самі по собі ми здатні організувати великі та тривалі мітинги на підтримку рішення Кабміну про повернення майна державі.

Та й навіть якщо у якомусь напівфантастичному сценарії така мета зорганізує українців, то два велелюдні мітинги з непримиримо антагоністичними позиціями в центрі столиці – це ризик, і на це навряд чи хтось відважиться, навіть за наявності переваги проукраїнських сил у чисельності. Котрої, повторюся, у нас скоріше за все не буде.

Є іще один фактор, чого варто не поспішати і не гарячкувати. Будемо відверті – нині держава не є найкращим хазяїном історико-культурної спадщини, і часто через бездіяльність чиновників ми втрачаємо пам’ятки. Приміром, у історичному центрі Києва – Подолі – стоїть державне майно, будівля Гостиного двору, і багато років багато різних урядів, попри наявні рішення суду, нездатні вигнати звідти рейдерів і хоча б законсервувати будівлю, для подальшого пошуку оптимального плану її відновлення та використання.

Не хотілося б уявляти сценарій, коли ми повернемо Лавру в державну власність, і за кілька років вона під охороною все тих же Мінкульту Кабміну розвалиться, як розвалюється Гостиний двір та багато інших пам’яток.

Але не варто впадати в песимізм. Сценарій приведення всього, що відбувається у Лаврі, у правове русло, без сумніву, існує (звісно, нині немає змоги оприлюднювати його). При правильному підході, йому не завадять ні масові акції прихильників РПЦ, ні будь-які інші форми спротиву проросійських сил. Але для цього потрібні злагоджені дії Мінкульту і правоохоронців.

Будемо сподіватися, що цей час, коли подібний план буде затребуваний, несподівано настане, як несподівано настав час трьох пропагандистських російських телеканалів.