Демарш Вірменії. Росія втратила чергового союзника?

Олександр Лукашенко сказав, що доля ОДКБ залежить від результату російської військової кампанії в Україні. У якомусь сенсі він правий. Але я ще додав би дещо.

ОДКБ спочатку не була ефективною та впливовою організацією. Росія не змогла зробити з неї «аналогу НАТО» на пострадянському просторі через те, що (а) не було виділено відповідних та адекватних ресурсів; (б) не було сформульовано ідею, яка була б спільною для всіх країн-учасниць; (в) Росія створювала проект собі і під себе, особливо думаючи про інтересах інших; (г) посилення регіональних гравців розмило вплив РФ та прискорило диверсифікацію зовнішньої політики країн ОДКБ.

Тому до початку війни в Україні ОДКБ нічого особливого не представляла, і якби не січнева «піар-акція» в Казахстані, то її почали б списувати ще раніше.

Оскільки РФ замкнула функціонування організації винятково він (в традиційному їм стилі), те й доля цієї структури справді тепер залежить від долі РФ та її позицій у регіоні. Тож Лукашенко жирно натякнув на те, що ОДКБ = РФ, а РФ = ОДКБ, а решті всіх учасників начхати на те, що буде з організацією. І в цьому є логіка з огляду на інтерес більшості цих країн зав'язуватися в інші партнерства та з іншими проектами.

Але для повноти картини треба додати ще один нюанс. Остаточний захід ОДКБ, я вважаю, розпочався не з України, а з моменту війни між Азербайджаном та Вірменією у 2020 році.

Те, що Росія не захистила Вірменію в рамках своїх союзницьких зобов'язань (не щодо Карабаху, а пізніше, коли Азербайджан атакував територію вже самої Вірменії), продемонструвало справжню імпотенцію ОДКБ, після якої почався поступовий розпад організації. А вторгнення РФ в Україну – це вже кульмінація, яка поховає під собою весь пострадянський російський порядок, структурним компонентом якого і є ОДКБ.

Тому вчорашній демарш Вірменії на засіданні ОДКБ (де був особисто особисто Путін, хоча він не завжди це робить) не повинен дивувати. В умовах ослаблення РФ через Україну, її дискредитацію після 2020 року та ситуативну гру з Азербайджаном проти Вірменії, позиція Єревана стає більш жорсткою і стає все більш прагматичною по відношенню до Росії та її непрацюючих гарантій безпеки.

У цьому контексті, одне з практичних завдань нової зовнішньої політики України у побудові постросійського світу – це допомогти Вірменії зменшити критичну залежність від Росії, надавши можливість диверсифікації їхніх зовнішніх зв'язків, тим самим добиваючи позиції РФ на Південному Кавказі та ОДКБ як один із продуктів вже пост-радянського балансу сил, що йде.

PS: обрання новим генсеком ОДКБ представника Казахстану – це явна спроба Росії утримати контроль над організацією за рахунок таких поступок іншим учасникам, що вкотре підтверджує факт ослаблення російського впливу на пост-совку.