Андрій Любка Український письменник

Ніколи українці не були такими гарними, як під час Революції гідності

Революція гідності. Київ, майдан Незалежності, 20 грудня 2013 року

Хвиля спогадів про Майдан налаштовує на дуже ліричний лад

5 років тому у Києві розпочався Євромайдан, що згодом переріс у Революцію гідності і змінив історію України. У ці дні всі українці згадують ті буремні події, хоча варто робити навпаки – думати про майбутнє, будувати плани, діяти. Адже Майдан – це передусім неймовірна енергія.

Ще ніколи ми не були такими гарними

Хвиля спогадів про Майдан, яка розпочалася цими днями і вже не зупинятиметься аж до кінця лютого наступного року, налаштовує на дуже ліричний лад. З відстані років ми все більше ідеалізуємо Майдан, адже ті три місяці й справді змінили нас, змінили країну, стали відправною точкою змін у цілій Європі.

Той Майдан знову навчив нас любити Україну, вірити в неї. Адже ще ніколи ми не були такими гарними, як на тому Майдані. Такими єдиними й сильними, щирими ідеалістами, готовими до самоорганізації й взаємної допомоги, адекватними й конструктивними. Згадайте, яким був рівень побутової культури на Майдані! Усміхнені обличчя людей, аристократична ввічливість, тактовність до інших і відчуття спільноти – все це про нас у ті дні.

Як гарно було усвідомлювати, що український народ – такий! Яким здивуванням, шоком було побачити в ту депресивну януковичівську епоху мільйони людей, що ділилися всім – власною гривнею, теплим одягом, їжею, дровами, люб’язністю і добрим словом! Пам’ятаєте людей у метро, які виходили з повними пакетами покупок для кухні Майдану, водіїв елітних автівок, що під’їжджали до барикад, відкривали багажник, а в ньому – запас харчів на двадцять людей? Пізніше це все стало основою для волонтерського руху, який врятував країну в перші дні війни.

Вибори під знаком Революції гідності

Є, однак, у спогадах про Майдан і один негативний аспект – бо стосуються вони тільки минулого. Мовляв, який прекрасний то був час, дні Гідності й свободи, коли ми не просто почувалися, а були європейцями!

Виникає закономірне запитання – а що заважає нам і нині бути такими? Не просто симулювати громадянську активність, перепощуючи заклики звільнити Сенцова чи розслідування журналістів про корупцію у вищих ешелонах влади. А справді вийти на мітинг за свої права, зробити пожертву на благодійні цілі, поволонтерити раз на місяць?

Усі три наступні місяці Революцію гідності будуть використовувати в своїх інтересах політики різних таборів. Хтось називатиме себе єдиним чесним спадкоємцем Майдану, а хтось згущуватиме фарби, намагаючись переконати, що шанс змінити країну втрачено. Виборча кампанія вкотре використає ідеалістів і розчарованих циніків, перемеле людські мрії й емоції в доріжку до влади.

Але ж насправді наша революція була не про владу! Вона була про нас самих, для нас самих – ми вийшли на вулиці й площі, бо просто не могли залишатися осторонь. Щось всередині нас пекло, спонукало – сумління, мрії, злість за продаж країни Кремлю? – і ми мусили щось робити, бо скласти руки означало погодитися на приниження. Ми не завжди тоді вірили в перемогу, але сидіти вдома не могли – бо це б означало, що ми невдахи, люди другого сорту, що хтось вирішує за нас. Наша гідність не дозволяла нам на таке.

Чому ж нині ми такі пасивні? Звідки ця апатія, зневіра в майбутньому?

Не треба згадувати минуле. Треба діяти. Продовжувати йти. Боротися і перемагати.

Найкращий спосіб згадати про Революцію гідності – зробити щось для країни сьогодні.

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: