рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Сьогодні успішні й незалежні люди стають новітніми хуторянами

    • Андрій Любка

      Український письменник

    • Розсилка
    Кожне українське місто вже має свою елітну Конча-Заспу, поселення ідеальних і оточених високими парканами хуторів - Сьогодні успішні й незалежні люди стають новітніми хуторянами
    Кожне українське місто вже має свою елітну Конча-Заспу, поселення ідеальних і оточених високими парканами хуторів

    Мати власне подвір’я – більш-менш універсальне бажання, але мені здається, що саме в українському контексті воно набуває виняткового значення

    Оскільки я виріс у приватному будинку з власним подвір’ям і всіма прибирально-садівничими наслідками, то все дитинство мені мріялося жити в квартирі. Здавалося, йдеться про вищу якість життя, коли не треба виполювати бур’яни і збирати опале листя; вабила перспектива жити на якомусь горішньому поверсі й мати власний балкон. Мала минути третина століття, щоб світ перевернувся і мені захотілося переселитися з квартири знову в будинок.

    Без карантину усвідомлення цього бажання прийшло б пізніше. А заборона виходити в місто, гуляти в парку і виїжджати на пікніки дала можливість побачити, наскільки безглуздою є весна в кам’яній клітці на п’ятому поверсі. Захотілося до землі – ходити по ній і садити в неї, облаштовувати ґриль-зону і місце для засмагання.

    Так, мати власне подвір’я – більш-менш універсальне бажання, але мені здається, що саме в українському контексті воно набуває виняткового значення. Це частина нашої історії, в тому числі історії культури, і відтак – риса нашої національної ментальності. Ідеться тут про те потужне відчуття, що його дарує своя земля, – бути власником, а отже – незалежним. Заризикую тезою, що без так званого «хуторянства» ми б не прийшли, або ж прийшли б значно пізніше до ідеї власної окремішності, а потім і державності.

    Хутори в історії України позаминулого століття стали такими собі фортецями. Це не якісь там сільські хати, хутір був радше заміською віллою, палациком, де діяли власні правила. Тут можна було сховатися від цензури і присвятити свої дні творчості й філософії, тут можна було збиратися гуртками й снувати крамольні змови проти окупантів, вибудовувати концепції українського сепаратизму.

    Нині поняття хуторянства дискредитоване, і позмагатися з ним у (неслушних) негативних конотаціях може хіба візантійство. Хуторянство помилково плутають із провінціалізмом і відсталістю, ізоляцією від світу, замкненістю, що плекає архаїку. При цьому забувають про вроджений український індивідуалізм і Шевченкове «в своїй хаті – своя правда».

    Цілком можливо, що хуторянство було дискредитоване навмисно. Аякже: раз саме воно стало двигуном появи ідей українського самостійництва, то треба його очорнити і назвати відсталим. Особливо в совєтські часи, коли індустріалізація стала чи не новою релігією, на догоду якій розкуркулювали й морили голодом сільське населення.

    Цікаво спостерігати, як через сто років і після всіх експериментів Україна в природний спосіб повертається до своєї землеробської праоснови. Уже не перше десятиліття в структурі нашого експорту збіжжя й продукти тваринництва поступово, але неухильно витісняють із перших місць совєтський металопрокат. Попри достоту титанічні зусилля, символом України є не Дніпрогес, а переораний у житницю степ.

    Зрештою, так само непомітно повернулася й ідея українського хуторянства. Тепер у нас престижно жити не в центральній квартирі, а в заміському будинку з великим подвір’ям і садом. Кожне українське місто вже має свою елітну Конча-Заспу, поселення ідеальних і оточених високими парканами хуторів. Навряд чи власники цих будинків читали Панька Куліша й аналізували його ідеї як зародки українського екзистенціалізму, але десь він таки мав рацію, раз сьогодні успішні й незалежні люди стають новітніми хуторянами.

    У нас така величезна країна, що їй би личила невисока забудова з ґанками й подвір’ями. Як у Штатах і Канаді, де міста по суті є безкраїми передмістями з чепурними будиночками. Можливо, ще неусвідомлений, але вже очевидний тренд переселення на передмістя є поверненням до хуторянства як до найприроднішої ідеї життя на цій землі.

    А можливо, я й помиляюся.

    Джерело: Zbruc

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів.

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Юрій Бутусов
    Юрій Бутусов

    Журналіст, громадський діяч

    Андрій Магера
    Андрій Магера

    Заступник голови Центральної виборчої комісії

    Дмитро Снєгірьов
    Дмитро Снєгірьов

    Співголова громадської ініціативи «Права справа»

    Денис Казанський
    Денис Казанський

    Журналіст

    Борислав Береза
    Борислав Береза

    Народний депутат 8 скликання

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ