Справа Пашинського: неупереджений погляд на деталі

Уважно прочитав постанову старшого слідчого ГП (щодо С. Пашинського). Оскільки проблема суспільно важлива, то хочу висловитися. А давайте абстрагуємося від особистостей і спробуємо розглянути справу так, ніби одна з дієвих осіб - не «барін», інший - не «кріпосний», а обоє - просто громадяни України.

1. В цивілізованих країнах для того, щоб поставити юридичну крапку у кримінально-правовому конфлікті між особами, існує суд. Тому якби Сергій Пашинський прагнув до того, щоб відвести від себе будь-які юридичні і неюридичні підозри, він мав би наполягати на судовому розгляді справи.
Ще краще, якби це був суд присяжних.

2. Не можу погодитися із висновком старшого слідчого про можливе існування в діях В. Х. лише складу дрібного хуліганства, а так само з тим, що С.П. захищався від адміністративного проступку, а тому не мав права на необхідну оборону. 

По-перше, відповідно до ст. 27 Конституції України, кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від ПРОТИПРАВНИХ ПОСЯГАНЬ.

Протиправним посяганням може бути не лише злочин, а й кримінальний проступок, адміністративний проступок і навіть дисциплінарний проступок (наприклад, якщо поліцейський начальник раз і другий штовхає свого підлеглого рукою в груди, то чому останній не може захиститися від такого протиправного посягання - дисциплінарного проступку поштовхом у відповідь? І навіть таким сильним поштовхом, внаслідок якого начальник впаде, розіб'є собі голову і лікуватиметься півроку. Це дехто просто не звик діяти відповідно до дозволів Конституції, а тому діє за правилом «ти начальник - я дурак», тобто терпить).

По-друге, невід'ємною ознакою хуліганства завжди є порушення громадського порядку і спокою громадян. У даному ж випадку був міжособистісний конфлікт за межами громадських місць. Оскільки під час конфлікту обидві сторони заподіяли одна одній тілесні ушкодження, то треба говорити саме про кримінально-правову кваліфікацію вчинених ними діянь, а не адміністративно-правову.

3. С. П. спочатку було завдане легке тілесне ушкодження, після чого він завдав тяжке. Як встановлено слідством - саме в такому порядку. Перед цим сторони обмінювались лише словами, при цьому образа дружини цілком могла викликати у С. П. (як і в будь-кого) стан душевного хвилювання, який раптово посилився після удару його пляшкою по голові і перетворився у так званий стан сильного душевного хвилювання. Тому, на мій погляд, тут з боку В. Х. має місце злочин, передбачений ч. 1 ст. 125, а з боку С. П. - злочин, передбачений ст. 123 КК, а якщо С. П. одночасно перевищив межі необхідної оборони, то тоді - передбачений ст. 124 КК.

4. Чи мало місце перевищення меж необхідної оборони?

Під кутом зору положень ст. 36 КК («Необхідна оборона») - переважно так. Тобто не завжди: згідно із ч. 4 ст. 36 КК, особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту. 

Під кутом зору положень ст. 37 КК («Уявна оборона») - переважно ні. Згідно із ч. 2 ст. 37 КК, уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за будь-яку заподіяну шкоду у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

Якщо твою дружину ображають, потім тобі погрожують, потім тебе б'ють пляшкою по голові, після чого пляшка розлітається, а в руці нападника залишається «розочка», то це реальне посягання чи ні? 

Відповіді на це питання слідство не дало. На жаль.

5. Повернемося до початку. Якби суд відбувся і визнав С. П. винним. У цьому випадку йому загрожувало б:
- за ст. 123 КК - максимум позбавлення волі на строк до 2 років;
- за ст. 124 КК - максимум обмеження волі на строк до 2 років.

Обидва ці злочини є злочинами невеликої тяжкості (див. ст. 12 КК). Крім того, мають місце обставини, що пом'якшують покарання (ст. 66 КК): С. П. надав медичну допомогу потерпілому безпосередньо після вчинення злочину; злочин, передбачений ст. 124 КК, вчинено під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного аморальними діями потерпілого. С. П. вчинив злочин невеликої тяжкості вперше.

Звідси випливає, що суд ЗОБОВ'ЯЗАНИЙ його звільнити від кримінальної відповідальності на підставі статей 45 (у зв'язку з дійовим каяттям), 46 (примирення з потерпілим) або 47 (передача на поруки) КК. Судимість не виникає. 

Якби ж С.П. не покаявся, потерпілий його не вибачив і навіть не знайшлося б колективу, який взяв би його на поруки :), то навіть і тоді не могло би бути призначене покарання, більш суворе, ніж громадські роботи до 240 годин (див. ч. 2 ст. 65 КК).

Якби С. П. був обвинувачений у тому, що заподіяв тяжке тілесне ушкодження у відповідь на образу (забудемо про розбиту на голові пляшку), відповідальність наставала б за ч. 1 ст. 121 КК. У переважній більшості випадків судова практика щодо покарань за такий злочин така: призначення 5 років позбавлення волі зі звільненням від покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. Через рік - звільнення через амністію.

6. Багато років тому в аналогічній ситуації я взяв 23-річного недоумка, який образив жінку, лівою за одяг, після чого правою дещо не по професорські хлестав його по обличчю, поки не втомився. Хто сказав, що у ст. 27 Конституції України йдеться про право захищати лише своє та інших людей ФІЗИЧНЕ здоров'я? А душевне здоров'я, на яке посягає зле слово,- це не здоров'я?

В якості висновків. Ставтеся один до одного по людські і привітно. Тримайте зброю найдалі від людей, навіть якщо вона у вас іменна, захищайте себе і своїх близьких. Кримінальний кодекс проблем не вирішить, скоріше він їх створює. Справедливість треба шукати в суді, а не в прокуратурі.