Приборкання олігархів: американська історія «ікс»

Серед вітчизняних поціновувачів солодкої вати культивується низка облудних міфологем на тему гіпотетичної «хунти», яка начебто надзвичайно ефективно здатна поставити на місце олігархів тільки через наявність у її складі «ефективних менеджерів» у генеральських погонах. В реальності більшість військово-авторитарних режимів помандрували на смітник історії якраз через просто непристойну корумпованість та зрощення з олігархічною гідрою.

Навіть заслужені герої війни в розвинених західних демократіях, капіталізувавши генеральські погони в мільйони доларів та займаючись політикою, не поспішали демонтовувати інфраструктуру олігархічного капіталізму. Прикладом є діяльність найбільш успішного в сенсі героїчної військової біографії Президента США Дуайта Ейзенхауера.

В політичному житті країни Ейзенхауер вперше «засвітився» ще коли разом із своїм начальником, генералом Дугласом Макартуром, командував розгоном «американського Майдану» у Вашингтоні влітку 1932 року. У подальшому він поїде за Макартуром на Філіппіни, служитиме на штабних посадах у Каліфорнії та Техасі, після Перл-Харбору переведеться до Генерального штабу, плануватиме десанти в Північну Африку, на Сицилію, в Італію та Нормандію, стане Головнокомандувачем союзних сил та п’ятизірковим генералом, після війни – ректором Колумбійського університету та першим головнокомандувачем сил НАТО в Європі. Тріумфально перемігши на президентських виборах 1952 року, Ейзенхауер привів у свою адміністрацію рекордну кількість представників великого бізнесу – його уряд називали кабінетом мільйонерів. Міністром оборони він призначив колишнього голову правління гіганта автопрому «General Motors», міністром фінансів – президента металургійної компанії, міністром пошти та зв’язку – президента автомобільного концерну, міністром сільського господарства – біржового магната, міністром торгівлі – великого підприємця, а держсекретарем – брата директора ЦРУ. У підсумку за два президентських терміни бравий генерал сумлінно виконував обов’язки «батька нації», тоді як реальною управлінською та адміністративною роботою виконавчої гілки влади керували делегати великого бізнесу.

Якщо абстрагуватися від творчості бродвейських і голлівудських буратін, то найбільш послідовним та стратегічно безкомпромісним борцем з олігархами в американській історії був президент Рузвельт. Не той, котрий обіймався-цілувався зі Сталіним та рештою номенклатурних упирів з мотивів спільної боротьби проти Гітлера. Інший, далекий родич і попередник – 26-й Президент США (1901 – 1909) Теодор Рузвельт, «останній романтик» – республіканець, талановитий письменник, дослідник-натураліст, героїчний вояк і успішний реформатор, якому присвятили не тільки кам’яний монумент на горі Рашмор, а й назвали на його честь всесвітньовідомого дитячого плюшевого ведмедика.

У боротьбі з великими корпораціями-монстрами Рузвельт спирався на так зване анти-трастове законодавство, подавши 45 позовів до Верховного суду США, насамперед у паливно-енергетичній, металургійній і транспортній сферах. Серед його найпереконливіших успіхів – примусовий поділ на три десятки компаній нафтового гіганта «Standard Oil», уламки якого живуть і процвітають в сьогоденні у вигляді відомих корпорацій «ExxonMobil» та «Chevron». Можна тільки уявити потугу та міць олігархічного монстра, якому кинув виклик Рузвельт, після того, як «стандартівці» тотально знахабніли від власної корупції та всемогутності. Після смерті Рузвельта-старшого справи у великого капіталу пішли веселіше: вже у 1920 році сталевий гігант «United States Steel Corporation» виграв справу у Верховному суді, і аж до Великої Депресії з постійністю касового апарату загрібав мільярди.

Дивним чином, але ця сторінка історії не надто широко і яскраво відображена в продукції американської ідеологічної машини пропаганди власних безумовно визначних досягнень на тій чи іншій ниві. Втім, урок цієї історії доволі простий і тривіальний.

Дресирувати олігархів у нормальному суспільстві мають не пасіонарії з гільйотинами чи православні чекісти з маузерами, а сірі непоказні судді та податківці з очами слимакового кольору.

Источник: ZiK