Йде війна без правил і честі на повне знищення нашого народу і держави

У Києві знову сирени і знову гримить.

Я далі дивлюсь відео і фото звірств росіян на Київщині і в Маріуполі.

Докази масових убивств мирного населення, дітей, недогорілі тіла голих жінок на трасі, чоловіків з простреленими головами і зв’язаними руками, трупи родин в каналізаційних люках, десятки розстріляних машин з білими простирадлами, стерті з землі міста і села, могили у дворах багатоповерхівок.

Ми переконались у тому, що розуміли ще місяць тому. Це геноцид. Війна без правил і честі на повне знищення нашого народу і держави.

Питання, яке тривожить мене найбільше сьогодні. Як після того, що ми побачили, можна говорити про відмову від євро-атлантичної інтеграції України, референдум, зміни до Конституції? Та взагалі – про виконання «безпекових» вимог держави-терориста? Того, хто хоче нашої смерті?

І головне: як сприймуть українці навіть спроби, розмови про виконання цих вимог?

Як це вплине на наше відчуття моральної правоти, справедливості? Що станеться з нашою солідарністю і єднанням, спільним поривом захищати свою державу докінця, віддавати життя за країну? Як бути з пам’яттю тих, хто вже приніс цю жертву?

Мені здається, що, наприклад, сама присутність в переговорній групі прихильника «болючих компромісів» Олександра Чалого, який несе моральну відповідальність за багаторічне просування позаблокового статусу України, є розчаруванням, тим невидимим хробачком, який підточує нашу рішучість перемагати і наш дух.

На тлі геноцидальноі війни РФ проти України усі заяви і розмови про виконання пунктів плану терористів, які загрожують нашій безпеці, є руйнівними для суспільства. І сприяють відчуттю поразки перед абсолютним Злом.

І головне. Слава і честь рідним ЗСУ!