Про почуття гумору, російську церкву та порно

Президент відповів на петицію з наступною назвою: «В Одесі замінити пам'ятник Катерині ІІ на пам'ятник американському актору Біллі Геррінґтону».

Цей Біллі – відомий порноактор.

Президент пише: «З огляду на викладене та з урахуванням норм Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» я звернувся до Одеської міської ради з проханням розглянути порушені в петиції питання відповідно до компетенції».

Якби Одеська міська рада хотіла, вона б і без президента давно знесла Катерину. Чи, може, президент вважає, що його звернення примусить одеських депутатів все ж таки віддати це місце порноактору??? Нічого і ні до чого воно не примусить.

Схожа ситуація і з УПЦ МП. Ніби то Синод цієї церкви змінив статут і церква стала незалежною від Москви.

Насправді, у новому статуті міститься посилання на грамоту патріарха Олексія ІІ від 27 жовтня 1990 року, якою УПЦ проголошувалася «самостійною та незалежною». Хоча такою не була. На сайті УПЦ досі немає, між іншим, цього статуту, державної реєстрації він не потребує. А що змінилося?

Предстоятель УПЦ Онуфрій у промові до дня Державності наголосив, що ми «молимося святому князю Володимиру, щоб він благословив нашу землю, благословив наш народ, щоб він своїми молитвами зупинив кровопролиття, яке є на нашій землі, на великий жаль і великий сум».

«Але ми віримо і сподіваємося, що молитвами святого князя Володимира Господь зупинить це убивство один одного, і в нас запанує мир», – сказав предстоятель УПЦ. Ні слова про те, що це «кровопролиття» проводять російські нацисти.

Наша держава в особі президента, його монобільшості і уряду повинні нарешті зрозуміти, що без деколонізації у політичному, релігійному і політичному житті ворог збереже додаткові важелі для антиукраїнських спецоперацій під час війни.

Можна вимкнути з ефіру проукраїнські телеканали, закрити очі на Катерину і російську церкву, навіть рекомендувати розглянути доцільність встановити пам‘ятник порнозірці – це все не є ознаками патріотичного керівництва. Тому маємо не жити у колоніальному минулому, а спільно йти до нашої перемоги.