Україна вже захищає Європу. Чому досі бракує довіри?
Чи готова Європа довіряти Україні?
Сьогодні в Україні відзначають День Гідності та Свободи.
Мабуть, ніколи й ніде у світі люди не виходили на площі й не жертвували власним життям за право своєї країни стати частиною Європейського Союзу. Українці це зробили.
Минуло багато років. Відразу після перемоги Майдану Росія розпочала війну проти України. Але попри те, що Угоду про асоціацію з Європейським Союзом було підписано, а наш європейський і євроатлантичний вибір був абсолютно правильним, ми досі не стали членами ані Європейського Союзу, ані НАТО.
Які наслідки це має не лише для нас, а й для самого Європейського Союзу та НАТО?
Сьогодні в Європі активно обговорюють російські ракети й дрони, які залітали на територію Польщі під час атак на Україну. Ми дивуємося, чому ці ракети не були збиті.
Насправді НАТО дозволило шведському пілоту збити російську ракету над територією Польщі. Шведські винищувачі Gripen у межах місії НАТО охороняють повітряний простір Європи.
Пілот припускав, що ціллю була російська крилата ракета Х-101. Але дозвіл на її знищення діяв лише за умови, що він особисто підтвердить, що бачить саме цю ракету.
Через складні погодні умови – дощ і туман – пілот не зміг візуально ідентифікувати ціль. Саме тому він не відкрив вогонь. Так пояснює ситуацію польський генерал Іренеуш Новак.
Очевидно, для кожного українця це звучить дивно. Адже ми на своїх моніторах, у своїх системах спостереження бачимо і запуск російських ракет, і літаки, з яких їх запускають, і траєкторії їхнього польоту, і перетин ними українського кордону.
Якби Україна справді була повноправною частиною європейських та євроатлантичних структур, ніхто не ставив би під сумнів наші дані.
Ніхто не вимагав би ще раз перевіряти, чи це саме ракета Х-101. Ніхто не наполягав би на тому, щоб пілот обов’язково побачив її власними очима, перш ніж відкрити вогонь. Але, на жаль, ми досі поза цими структурами.
І, що ще гірше, між нами досі немає тієї довіри, яка повинна існувати між справжніми союзниками. Довіра – це найголовніше, що мало б об’єднувати Україну з Європейським Союзом і НАТО.
Звичайно, питання довіри залежить і від тих, хто має нам довіряти. Від їхньої політичної волі, готовності брати на себе відповідальність, усвідомлення спільних загроз. Але значною мірою ця довіра залежить і від нас самих.
Від того, наскільки прозору, некорупційну, ефективну й демократичну державну систему ми зможемо побудувати. Від того, чи будуть наші інституції сильними, а правила – однаковими для всіх. Чи зможемо ми довести, що Україна є не лише країною надзвичайно мужніх людей, які захищають Європу, а й державою зі справді європейськими принципами управління. Бо саме до такої держави буде довіра.
І саме така держава зможе стати повноцінною частиною європейської та євроатлантичної системи безпеки. Якщо цього не станеться, російська навала загрожуватиме не лише Україні. Вона загрожуватиме всій Європі.
Адже Росія використовує кожну нашу слабкість, кожну суперечність між союзниками, кожен прояв нерішучості й недовіри. Без довіри між Україною та Європою слабшими стають обидві сторони.
І, можливо, саме в День Гідності та Свободи нам усім варто ще раз усвідомити: українці заплатили надзвичайно високу ціну за право бути частиною вільної Європи. Але свобода, безпека і майбутнє Європи сьогодні так само залежать від України, як і ми від солідарності з країнами Європи.
Коментарі — 0