Між «Я помню чудное мгновенье» і російськими «градами» під Іловайськом є прямий зв'язок

Мовний удар

Зв'язок між «Я помню чюдноє мгновєньє» і градами під Іловайськом прямий. Адже більшість тіток, шо нині проходить по сєпарських справах, були як не викладачками русскага язика у школах, так вже точно членкинями та очільницями усіх цих «клубов любітєлєй русскай поезії», «болдінскіх чтєній», «яснополянскіх встрєчь» та «єсєнінскіх вєчєров».

Ось чому я не втомлююсь повторювати: нині розмовляти в публічному просторі російською мовою – АМОРАЛЬНО. Особливо, знаючи бодай малу дещицю нашої «спільної» з Росією історії, переповненої злочинами проти України. Мова нині не просто засіб комунікації – це декларація своєї належності або до українства, або до «русскаго міра». Сумніваюся, що будь-якій (навіть малоосвіченій) людині складно вивчити до сотні найбільш уживаних у побуті слів, аби маркувати себе у розмові з іншими українцями як свого. Вже не кажу про легіони «телевізійних експертів», що вперто пруть плуга російських наративів про «захист прав мов національних меншин», або «посмотрітє на Канаду, Бєльгію і Швєйцарію». Росія теж, курва, багатонаціональна країна, але на загальнонаціональних каналах там ніколи не почуєш ані татарської, ані чеченської, ані удмуртської. Бо язик об'єднує Росію. Всю. Від Калінінграда до Хабаровска. І це русскій язик.

Ось чому я готовий забезпечити підтримку будь-якій політичній силі, що пролобіює доповнення до нині існуючого «Закону про мову» про стовідсоткове використання української мови у всіх без виключення загальноукраїнських ЗМІ. Без цього не можна буде отримати ліцензію на мовлення, або право на друк. Адже керівництво РФ неодноразово декларувало тезу про те, що кордони Росії збігаються з ареалом звучання російської мови. А оскільки вона й досі звучить вільно від Харкова до Львова, то подальшої війни можна уникнути виключно ударом на випередження. І нехай це буде саме МОВНИЙ УДАР по русскіх скрєпах.

100% УКРАЇНСЬКОЇ В ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНИХ ЗМІ

Що скажете, друзі?