Чому деякі українці більше ненавидять Ірину Фаріон, ніж Латиніну чи Навальну. І що з цим робити?

Пасіонарії, поодинокі постаті, які займаються українізацією, не здатні змінити думку так званих широких верств населення. Для цього потрібна тільки сувора гуманітарна політика, як це було, приміром, у часи ковіду, коли всіх зобов'язали носити маски, а тих, хто не носив, обкладали штрафами. І весь народ України, всі від Харкова до Ужгорода, коли ти заходив у магазин, кричали: «Вдягніть маску! Вдягніть маску!». Тобто люди, простий народ, як його називають, – він любить і розуміє тільки мову сили і мову штрафів.

І зараз держава також має виявити мовну стійкість, якщо хочемо, щоб Україна збереглася принаймні в кордонах початку 2022 року. А якщо держава хоче ще й розширити зону свого впливу до кордонів 1991 року, то має передусім поставити питання гуманітарної політики і українізації зросійщених українців.

Тому що русифікація – це хвороба, яка нас вбивала і вбиває. Нас роз'єднує саме російська мова.

Від російської мови тхне трупами, хамством, гниллю, імперською зверхністю, кічем, вульгарністю.

Це мова холопів, це мова рабів.

Багато людей, які живуть зараз в Україні, воліють надалі лишатися в рабських кайданках Російської імперії. І розкувати їх не може совість. Їх не може розкувати критичне мислення, бо у рабів немає критичного мислення. Їх може розкувати тільки батіг. Раби розуміють тільки батіг. І цим батогом має стати держава, якщо вона хоче встояти у своїх кордонах.

Якщо такої політики не буде, то з часом і Одеса, і Дніпро, і Харків будуть неукраїнськими, бо вони, по суті, вже є вотчиною Росії – на рівні зросійщення душ Росія там уже перемогла. І оці люди більше ненавидять українців, вони більше ненавидять, умовно кажучи, Ірину Фаріон, ніж там якусь Латиніну чи Навальну, чи інших «хороших рускіх».

Вони ближче до росіян і свідомо чи несвідомо бажають нам поразки, бажають нам, українцям, знищення, всіляко знецінюючи і вбиваючи нас.

Водночас свідомих українців в Україні стає більше.

До речі, якраз цей термін – свідомий українець, –  тобто людина, яка усвідомила власну ідентичність, і є предметом кепкувань з боку зросійщених. Вони ж вважають свідомість негативною рисою, називаючи українців штибу Ірини Дмитрівни, «свідомими». Бо ж Росія – це несвідоме, це такий собі колективний сон, в якому люди бачать літаючих чудовиськ, якихось фаш-ів, бойових комарів, якихось нациків, які їх атакують. Росія – це такий колективний сон раба, якого загодовують пропагандою, щоб він бачив лише ці химерні сни.

І коли людина прокидається і намагається відповісти собі на питання: хто я? хто мої предки? де я живу, куди йду і до чого я хочу прийти? – то такі пробуджені вільні особистості є небезпечними для Росії.

А коли ці люди на додачу є заможними і самостійними – вони ще небезпечніші. Вони в російському розумінні – куркулі, а таких Росія знищувала в 1930-ті роки мільйонами.

Певно, українська ідентичність і є куркульською, в гарному розумінні цього слова, тобто самостійницькою. Адже йдеться про тих, хто здатен самотужки забезпечити себе матеріально, а отже, людей ні від кого не залежних, вільних.

Вільна людина, свідома людина, озброєна людина – оце для мене і є ідеал українця, який нам належить виплекати.