Чому владі Росії не варто радіти перемогам популістів в країнах ЄС

Радість від програшу популістів на президентських виборах у Франції й Австрії та думки, що людство побороло заразу любові до паяців, порожніх обіцянок, непевних типів та поширення ненависті очікувано виявилися передчасними висновками.

Парламентські вибори, котрі нещодавно відбулися в Австрії та Чехії лиш підтвердили, що тренд популізму не зійшов на пси. Що він не зазнав поразки, а просто тимчасово зачаївся, споглядаючи за ситуацією довкола Дональда Трампа та Брекзиту. В цьому хаосі він зробив висновки, трохи перегрупувався, змінив акценти, тому пандемія продовжує ширитися цивілізованим світом. Як будь-який вірус, він чудово пристосовується та мутує.

Натомість сили, котрі цей самий популізм мали побороти, вирішили не змінюватися, а почекати, поки все самостійно розсмокчеться. Їхня ставка на те, що між зрозумілим, але таким, що не відповідає викликам, і сучасною та солодкою, проте невідомістю, люди оберуть перше – не спрацювала. Тому переможці попередніх парламентських виборів соціал-демократи Австрії цього разу зайняли другу позицію, а правляча чеська соціал-демократична партія стала аж шостою в електоральних перегонах. Так вкотре доведено, що риса «якось то воно буде» притаманна далеко не лише чухраїнцям.

І не варто очікувати зникнення популістів з політичної сцени в найближчому майбутньому. Для цього поки що немає ніяких передумов, ба, їх не видно навіть на горизонті. Тож слід готуватися до того, що популістів при владі ставатиме більше. Навіть у німецькому Бундестазі вперше після закінчення Другої світової війни з’явилася фракція ультраправих.

Україна та сусіди

Європейське політичне поле змінюється. Україна зараз опиняється в незручній ситуації. Держави-сусіди, стосунки з котрими донедавна були, якщо не дружніми, то партнерськими, потрохи перетворюються, якщо й не на ворогів, то, в кращому випадку, на нейтральні країни.

Для ослабленої війною України це складний шлях. Коли кожен хоче скористатися із твоєї слабкості та призначити тебе на одного із персональних ворогів, на боротьбі з котрим можна побудувати успішну передвиборчу кампанію – це доброго не віщує.

З іншого боку, такі ситуації, як у випадку тієї, що склалася довкола мовного закону, мають і позитивну сторону – може хоч так вітчизняна влада навчиться комунікувати. Не відмовчуватися й ігнорувати, а говорити, чути інших та шукати разом компроміси, де це можливо. Такий досвід завше загартовує і робить сильнішими. Допомагає порозумінню.

Але складність геополітичної ситуації не лише в цьому. Одне із ключових питань щодо переможців парламентських виборів у Чехії та Австрії: якою буде політика нової влади в цих країнах? Популістам традиційно притаманні ірраціональність та непослідовність. І в цьому конкретному випадку теж: партії-переможці не відрізняються чіткою ідеологічністю, а їхні лідери – постійністю.

Їхня поява серед важливих фігур на політичній шахівниці збільшує рівень хаосу всередині ЄС, а значить може послабити Євросоюз, а з ним і тиск на Росію.

Проте це не означає, що в Кремлі можуть відкорковувати шампанське й співати дифірамби майбутній австрійській та чеській владі. Вони вже пройшли це із Дональдом Трампом й, либонь, неодноразово про таку свою наївність та самовпевненість пошкодували. Хоча не факт, що винесли із цього якийсь урок.

Зростання хаосу веде до непередбачуваних наслідків. Звісно, Росія комфортніше почуватиметься в такій ситуації, бо Європа куди більше звикла до порядку та зрозумілості. Проте той, хто сіє вітер – неодмінно пожне бурю, той, хто підживляє популізм та хаос й думає, що зможе ними управляти – неодмінно не справиться та накличе їх на себе.