Дорогою ціною обійшлася Україні жовтнева революція. Ми виплачуємо її досі

Не любив я свято жовтневої революції. І справа на той час була навіть не в ідеологічних причинах – тоді інакодумство було святотатством на рівні криміналу. Та й звідки було взятися альтернативному погляду – безпосередні учасники жовтневого перевороту, як самі його називали більшовики перші десятиліття своєї влади, або мали щастя померти своєю смертю, або були розстріляні у 1937 році. Документи лежали під грифом «таємно» у спецархівах і далеко не всі навіть імениті історики мали до них доступ.

А не любив, бо це листопад, холодно, якогось року увесь день періщив холодний осінній дощ, а ми стояли у колоні, під пильним контролем деканату, з червоними прапорами, щоби пройти повз трибуну з керівниками та прокричати «ура».

І тоді вже крутилася крамольна думка – ну чого більшовики не зробили революцію у травні, коли тепло і все зеленіє. Відповідь давали викладачі історії КПРС, старше покоління студентів радянських вишів пам'ятає такий предмет, обов'язковий для всіх вишів та спеціальностей: «вчера было рано, завтра будет поздно, восстание нужно сегодня». Тобто 25 жовтня по старому стилю, 7 листопада по новому.

Дурили. Так, у жовтні ситуація дійшла до чергового етапу, коли тимчасовий уряд втратив свій вплив, «влада валялася у багнюці і хто перший встиг її взяти, той і виграв». Тому 23 чи 26 жовтня було не принципово. Просто 25 жовтня – день народження уродженця Кіровоградщини Лева Давидовича Бернштейна, який увійшов у світову історію Троцьким. То він, як би зараз написали, хайпонув, зробив собі подарунок, повалив тимчасовий уряд і взяв владу у свої руки, ставши другою людиною у колишній Російської імперії.

І його доля – наочне підтвердження старого правила про те, що революція пожирає своїх дітей. Десятки тисяч учасників революції та громадських воєн не померли своє смертю, а були репресовані та розстріляні. Є ще одне правило революції – її задумують романтики, здійснюють авантюристи, а її плодами користуються негідники. На цю тему можна багато писати, але підсумок жовтневої революції відомий – 1927 року пишне святкування десятиліття революції вивело на постреволюційну сцену нового компартійного диктатора, із владою, яка не снилася російським царям.

Що до України, то це був унікальний шанс здобути незалежність, як тепер дискутують історики: чи то Перша республіка, чи визвольні перегони 1918-1920 років, які закінчилися поразкою і чиї не вивчені уроки ми зараз проходимо.

Це грандіозні перетворення з патріархального сільського господарства до агарного, механізованого, науково обґрунтованого виробництва з однієї сторони і Голодомор, колгоспне рабство з іншої. Індустріалізація та електрифікація і мільйони загублених людей на «будівництві народного господарства». Неписьменність, заборона українського театру і загальна середня освіта. Вибуховий розвиток української культури і «розстріляне відродження», і так можна продовжувати.

Що у підсумку 105-ї річниці жовтневого перевороту? Вітання Троцького з днем народження? Ні, на його совісті мільйони вбитих людей.

А що? І на думку прийшла повість українського класика Михайла Коцюбинського, чия доля – яскрава ілюстрація долі революціонера. Батько – симпатик революції, син Юрій – активний учасник і член партії більшовиків, міністр першого більшовистського уряду УРСР, розстріляний у 1937 році. 

Назва повісті «Дорогою ціною». Не впевнений, чи зараз її вивчають у школі, але зміст збігається із сьогоднішнім – дорогою ціною обійшлася Україні жовтнева революція і платитимемо ми її то тих пір, поки не здобудемо повної перемоги.