Як спалити репутацію одним підписом. Досвід Нацбанку

Сьогодні український інтернет-простір заповнений різними мемами про заборону обмінникам вивішувати курс на вулиці.

Рішення дуже суперечливе, активно коментоване. Що ж насправді трапилося? Чим зумовлене прийняття такого рішення.

Є декілька версій.

Перша – хайпова. Як пишуть в інтернеті, скоріше стібаються, Кирило Шевченко, голова Нацбанку хоче шнобелівську премію.

Друга – конспірологічна. Кирилом незадоволені в Офісі президента, тому таким рішенням підставили та заплямували його репутацію як респектабельного банкіра, щоб підвести до звільнення.

І третя, думаю, найбільш правдива, про що багато вже пишуть, це загальна біда економічного блоку Уряду.

Такі дії, без адекватного та переконливого пояснення викликають критику, насмішку, дратують людей. Тим більше в нервовій ситуації війни. Хоча для заспокоєння ринку обміну аргументований виступ голови Нацбанку з доступним поясненням, яка ситуація, що робиться, на який результат очікується була б набагато ефективніше, ніж такі заборони.

Але не виступив. Нічого сказати? Бояться діалогу з людьми? Брак ідей!? У принципі це можна віднести й до Мінекономіки та Мінфіну. Повна відсутність комунікації. Єдиний, хто рятує економічний блок це Данило Гетьманцев, який регулярно веде відкриті дискусії як з бізнесом, так і експертами, досить відверто та демократично. Правда, при цьому має регулярні звинувачення, бере на себе весь негатив за уряд. Без нього, взагалі ситуація була б сумною. Хоча ця команда розуміє, якщо є інформаційний вакуум, то цю пустоту заповнять інші, часто недружні хайпи, як це було в перші місяці війни, коли мені приходилося спростовувати інформацію то про голод, то про сіль, то про мита. Хоча це робота якраз цих урядовців, зона відповідальності Кабінету міністрів.

Тому, враховуючи постійні розмови про можливі заміни міністрів, стає очевидним підбирати не тільки розумних та досвідчених, а ще й здатних донести людям, переконати, заспокоїти, виграти економічну та інформаційну війну.

P.S. А доля цього рішення вже стає більш-менш зрозумілою: репутація Шевченка, як банкіра, як поважної респектабельної структури заплямували, і пройде немало часу, поки вона відновиться. А сама заборона в кращих українських традиціях починає ігноруватися. Сьогодні на Троєщині в обміннику на вулиці був виставлений курс, правда букви невеликі. Але то справа часу.