Матриця Наталії Сумської

22 квітня – день народження (кругла, хоча і не гучна дата) Наталії Сумської, народної артистки України, актриси Київського Національного театру імені Івана Франка.

На мій погляд, Сумська – головна драматична актриса нашого драматичного українського часу. Коли інколи пишеш про дні народження деяких талановитих акторів, то трапляється наступне: найчастіше пригадуєш кредит довіри з творчого минулого шановних українських митців.

Зовсім інше – Сумська.

Звісно, у неї і в минулому є свої вагомі і давно виплачені творчі кредити (починаючи від легендарної Наталки-Полтавки в однойменному телефільмі - і аж до хітових Кайдашихи та Незрівнянної на сцені франківців).

Одночасно Сумська має сьогодні і цінні творчі «депозити» вже у нашому теперішньому часі. Тобто, живе актриса не ностальгійними маревами за давніми творчими часами, а творить свої художні світи, тут і зараз. Теперішній її театральний репертуарний період – саме у творчому безцінному «депозитному» наповненні – це період її всеосяжного сценічного МАТЕРИНСТВА.

Вона грає великих матерів у великих п’єсах. І завжди прагне рухатися у сценічному сюжеті від приватного до узагальнюючого.

Така, наприклад, її Волумнія у виставі «Коріолан» режисера Дмитра Богомазова. Мати відчайдушного воїна і політика, кожна рана якого – то і її рана.

Якщо впадати в образність, то Волумнія Сумської – «мама Рома» – як парафраз однойменного фільму П’єра Паоло Пазоліні. Шлях її бідної дитини плутаною стежкою зрадливого життя, то, насамперед її материнский шлях.

Для обмеженого кола «своїх», через зрозумілі карантинні перестороги, франківці щойно показали прогін нової вистави «Пер Гюнт» режисера Івана Уривського за класичною п’єсою Генріка Ібсена. Наталя Сумська грає ще одну велику матір людства. Це Озе, мати Пера Гюнта (Остап Ступка). Деякі друзі-франківці, що потрапили на перші закриті прогони «Пера Гюнта», вже прогризли вуха на тему несподіваного філософського «материнського» повороту у новій виставі на основі класичної норвезької п’єси.

Мовляв, світ мандрів, пригод та зрад норвезького розбишаки Пера Гюнта існує виключно в уяві його матері Озе (Наталія Сумська). Вона сама і вигадала для свого сина весь цей Всесвіт з його тролями, королями та іншими дивами, вона ж, мати, і пантрує за сином, нібито здалеку, ніби з Неба, проходячи разом з сином його Шлях пізнання та прозріння.

Тобто, знову, цей фірмовий художній рух нашої видатної актриси: від чогось приватного до узагальнення.

У трактовці Наталії Сумської кожна матір з п’єс Шекспіра та Ібсена – то не просто мати, а Матриця буття.

Детальніше про нову ібсенівську роль Наталії Сумської можна буде згодом говорити критикам у мирний час, коли театри відчинять двері і всі нарешті будуть здоровими і обачними...

Наразі, наскільки я розумію, Сумська перебуває у напруженому внутрішньому творчому пошуку: що далі, яка нова п’єса подарує натхнення та радість сценічного світотворення? І в такому внутрішньому пошуку вона надзвичайно вимоглива і до самої себе, і до різних текстів та авторів.

Певний час в театрі роїлися ідеї постановки «Візиту старої дами» Фрідріха Дюрренматта, і актриса вже навіть вигадала індивідуальну ходу для своєї ексцентричної героїні, літньої мільярдерки, що вирішила помститися землякам за свою сплюндрувану юність. Не знаю кому як, а мені дуже жаль, що ідея постановки Дюрренматта поки так і лишилася тільки в задумах та розмовах. Бо п’єса Дюрренматта – надсучасна, суто політична, сьогодні особливо актуальна. І героїня Клер Цаханасьян, у моєму суб’єктивному сприйнятті, є образом всесильного політика-олігарха, на кшталт Трампа, що вирішив купити увесь світ, а заодно позбиткуватися над цим дурним світом...

Уявляю як би таке зіграла Сумська!

Але сьогодні вона напружено думає над українським матеріалом: що нового у пишуть для театру наші сучасники і чи може це жити на сцені?

І тут ще один надважливий акцент: Сумська – надзвичайно патріотична актриса. І ця думка не передбачає ніякого пафосу. Це її суть і її світогляд.

Її патріотизм відчувається у бажанні захищати український національний театр від можливих непродуманих реформаторських експериментів.

Її патріотизм – у місії актриси і матері, що бажає допомогти і підтримати захисників України: госпіталі, виступи, волонтерство, щире спілкування з бійцями, що дає сили і їм, і їй.

Колись давненько в одному з текстів про цю актрису я назвав її «примадонна». Інші примадонни тут таки і образилися. А даремно. Перших актрис і перших жінок (примадон) на сцені вибирають далебі не головні режисери: їх вибирають часи і глядачі.

Отже, сьогодні час обрав її, Наталію Сумську, примадонну, головну актрису драматичного театру наших драматичних часів...

Тож побажаємо їй, насамперед, античного здоров’я, любові і злагоди у прекрасній родині, а також щасливих випадків, аби реалізувалися заповіті творчі задуми актриси і вона зіграла те найкраще, чого гідна.