рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Пропала грамота. Як Андрій Єрмак довів діячів культури до передінфарктного стану

    • Олег Вергеліс

      Театральний критик

    • Розсилка
    <p>З офіційного сайту Президента таки дійсно зник Указ №491 про нагороди до дня культури</p> - Пропала грамота. Як Андрій Єрмак довів діячів культури до передінфарктного стану

    З офіційного сайту Президента таки дійсно зник Указ №491 про нагороди до дня культури

    Державою керують хейтери?

    Насправді трапилося дійсно щось неймовірне – таке, що виходить за рамки адекватного сприйняття перебігу звичних державно-канцелярських сюжетів за всю історію незалежної України. 

    Майже два тижні тому з офіційного сайту Президента України безслідно зник Указ, підписаний Президентом України ще 9 листопада, якраз до Дня української мови, писемності, культури, народної творчості. 

    Указ як указ. Бували і веселіші, і драматичніші. Ніякої крамоли, як то кажуть. 

    Державними нагородами та почесними званнями відзначили рясне сузір’я українських митців. Серед них – люди відомі, пристойні, такі, наприклад, як мистецтвознавець і директор музею Київська картинна галерея Юрій Вакуленко, популярний актор Євген Паперний, диригент Володимир Шейко, керівник симфонічного оркестру Олександр Горностай, автори хітів з репертуару Ротару, Повалій Ніколо Петраш, Олег Макаревич. Деякі ще навіть не встигли випити чарку за свої заслужені нагороди, а офіційний документ як корова язиком злизала. Навіть ветерани таємних канцелярій засвідчують: таке диво – вперше.

    Але ж все колись у нас буває вперше. Так і тут, коли Указ Президента дивовижно римують з якимось постом у ФБ, хочу поставлю, а хочу поправлю, а хочу взагалі зніму, тобто що захочу, те і зроблю. 

    Взагалі спеціалістам канцелярської галузі треба уважніше перевірити сегмент подібних указів, може, там це вже система, тобто сюжети для низки фейлетонів під умовними назвами – «Пропала грамота» чи «Украдене Щастя». 

    І ніхто б сто років на таке не звернув увагу, якби не дзвінки від деяких шановних митців літнього віку. Мовляв, проведіть нарешті журналістське розслідування та розберіться, бо не можна ж так людей принижувати (деякі митці старшого покоління іноді чомусь бачать саме в авторі цих рядків затятого культурного активіста, котрий, як герой віршика Павла Тичини, хлопчик Помагай, ходить через поле, через гай і так і мріє, якби то кому швидше допомогти...

    – Самим би хто допоміг! – вже з іншого приводу казала стара Огудалова у п’єсі Олександра Островського «Безприданниця». 

    Так от. Щоби трохи заспокоїти українських митців поважного віку, щоби вони не нервувати зайвий раз та інфарктів собі не наживали, я і вирішив поцікавитися: так що ж то було, невже НЛО? З офіційного сайту Президента Указ №491 (про нагороди до дня культури) таки дійсно зник. Попередні і подальші є. А саме цього – нема? Порожнє місце, як снігова проталина. 

    Причина? 


    скрін з сайту президента
    скрін з сайту президента

    №490 – є, №492 – є. №491 – зник! 

    Джерела в Мінкульті натякнули, що людей культури ніхто не образить і заслужені нагороди нікуди не загребе, а зникнення важливого документу – можлива реакція Офісу президента на відмову двох молодих митців від державних нагород. 

    Двох чи трьох, яка нам різниця? 

    Як писав Шевченко у своєму творі: «Прокинулась – нема нічого!» І нікого. Ні молодих, ні літніх. 

    Першим відмовився від ордена За заслуги 3 ступеня кінорежисер Валентин Васянович (автор фільму «Атлантида»). Каже, що причина тут не політична, а етична (внутрішній протест митця проти тиску держави на кінокомпанії, які працюють в Україні в ніші авторського кіно). 

    3 одного боку, Васянович, як людина молода, талановита і принципова, має право робити будь-які заяви і писати все , що хоче у своєму Фейсбуці (на радість друзям), може, згодом навіть від Оскара відмовитися, якщо його виграє в США: вольному воля, а спасенному рай. 

    А, з іншого боку, це ж до чого докотився наш місцевий державно-офіційний церемоніал, якщо державні нагороди жбурляють межи очі самій державі? Значить, за останні політичні сезони таки девальвувала нижче плінтуса статусність державних нагород.

    Нагородили. А орден летить у зворотному напрямку

    Переконаний, перш ніж виносити державне рішення про нагородження людини, варто хоча би поцікавитися як можливий орденоносець ставиться до цього сам. Чи може він мріє про Орден Почесного легіону в іншій країні, а може, бідна людина взагалі ні про що не мріє і тільки на химерну ідею працює, а не на державне визнання, хто би не був у нас президентом вчора, сьогодні і завтра. 


    Востаннє президент рясно осипав нагородами діячів культури на День Конституції. Тоді Зеленський вручив ордени та звання Ірині Білик, Маші Єфросиніній, Потапу, Тіні Кароль, Аллі Мазур…
    Востаннє президент рясно осипав нагородами діячів культури на День Конституції. Тоді Зеленський вручив ордени та звання Ірині Білик, Маші Єфросиніній, Потапу, Тіні Кароль, Аллі Мазур…

    До того ж, мабуть, саме зараз і варто запровадити певні часові квоти на роздачу орденів за заслуги. Бо в Україні сьогодні гідні орденів за реальні заслуги усіх ступенів лише декілька категорій фахівців – лікарі, військові, вчителі. 

    А якщо якимось дивом і з’явиться в Україні кінофільм рівня «Білого птаха з чорною відзнакою» (50 років скоро цьому шедевру, не забудьте, бюрократи!). от тоді за видатні художні заслуги і можна нагороджували без усіляких сумнівів і рефлексій. 

    А так і молодий митець нервує, бо орден, як гиря, його лацкан аж до землі тягне, і статусність державної нагороди публічно сплюндрована. І якби хто на кого не ображався, а державні ордени (за чесні заслуги) – один з пазлів державної статусності, державної гідності. 

    «Скрізь має бути розум! Скрізь!» – казав колись герой однієї класичної п’єси. Правда, класику наша вища бюрократія не знає і не читає, а читає тільки пости в Фейсбуці і на телеграм-каналах 

    Тому така у нас і державна гуманітарна політика – телеграмно-фейсбучна... 

    Ще одна фігурантка скандалу з «пропалою грамотою» (указ №491) – молода українська кінорежисерка та письменниця Ірина Цілик. Вона теж відмовилася від почесного державного звання – заслужений діяч мистецтв України.

    Відмова є. Але рядок у Вікіпедії про те, що пані Ірина таки стала заслуженим діячем, також є. Вікіпедія не така оперативна в редагуванні своїх текстів, як Офіс на Банковій.. 

    Про державні звання – заслужених і народних – повсякчас у нас виникає багато лементу. Одні вимагають категорично це заборонити, як рудимент минулого. Інші вимагають нагородити – усіх.

    Ще до пані Ірини попередній гучний скандал на території почесних звань був аж 2013-го, у період Януковича, коли група депутатів-регіоналів пролобіювала через Мінкультзвання народного артиста України шансоньє Олегу Гаврилюку, авторові безсмертних поетичних рядків:

    Вы, конечно, не бл@дь! 

    Просто очень похожи! 

    Обурилися. Але звання отримав. Не відмовився. 

    Що було – відгуло, наче сніг зійшло. Більше скандалів на цій території не спостерігалося.

    І питання про заборону чи скасування звань, як архаїчного спадку СРСР, останнім часом не дебатувалося.

    До того ж і Союз тут давно ні до чого. І в Європі зараз хто хоче, той і зберігає систему державних звань в культурній сфері. 

    От, наприклад, Польща. Там існувало ще з середини 20 століття почесне звання Заслужений діяч культури Польщі – за заслуги у розвитку культури, її поширення та захисту. Згодом, у 90-ті, звання заслуженого діяча поляки замінили на нагрудний знак За заслуги перед польською культурою. І все там і досі – чинно та мирно. Попередні звання ніхто не забирає, а новою відзнакою – тішаться. 

    І в інших країнах на цій темі теж ніхто не хайпує. Якщо потрібно – будуть почесні звання, якщо народ проти – то нічого і не буде. 

    У нашому ж сюжеті про «пропалу грамоту» (тобто про зниклий президентський Указ) народ уже давно нічому не дивується. І зрозуміло, що найбільша емоційна напруга щодо звань та орденів виникає, насамперед, у людей середнього та старшого віку, для них все це як знак певного кар’єрного підсумку, життя, яке вони прожили у власних очах недаремно.

    Молодь у цьому сенсі реагує на відзнаки спокійно. Вона у сфері культури зараз прагне не звань (орденів), а, насамперед, грантів, які можна за певних умов виграти в Українському культурному фонді. В той бік і линуть усі замріяні молоді погляди... 

    А як дасте гроші – будете хороші! 

    Ну а «пропалу грамоту», фатальний Указ Президента 491, могла б швидко знайти лише одна людина в країні. Це Андрій Борисович Єрмак, керівник Офісу Президента України. Він, на жаль, перебуває на лікуванні в Феофанії і всі ми щиро йому бажаємо швидкого одужання. 

    І тільки він, як людина близька до кінобізнесу, знає наскільки нервові, лицемірні та емоційні різні люди мистецтва. У них постійно очі – за два міліметри від сліз і будь-яка несправедливість заганяє їх до передінфарктному стану. 

    Отже, треба заспокоїти творчих людей, подбати про їхнє моральне і фізичне здоров’я, віднайти ту саму «пропалу грамоту». 

    І ще є один документ, який варто віднайти у лабіринтах чарівного Офісу. Це подання бойової сотні літніх майстрів мистецтв на президентські стипендії. 

    Декілька місяців гуляє кабінетами той папірець, а літні люди сидять по хатах на карантині без копійки. 

    У тому поданні на президентську допомогу є близько 120 митців у так би мовити передінфарктному стані з різних культурних сфер (подання формували творчі Спілки) І ціна питання у масштабах держави – мізерна. Одна стипендія – всього-навсього 2 тис. грн.

    Кошти на це давно передбачені. 

    Без поваги до минулого (у даному сюжеті до творчих людей літнього віку) ніяке світле майбутнє ніхто у нас не збудує. Здоров’я усім! 

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів.

    Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Іван Козленко
    Іван Козленко

    Генеральний директор Національного центру Олександра Довженка

    Данило Гетманцев
    Данило Гетманцев

    Голова Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики

    Марина Фарба
    Марина Фарба

    Мешканка Луганська

    Сергій Фурса
    Сергій Фурса

    Спеціаліст відділу продажів боргових цінних паперів Dragon Capital

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

    Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies