Місяць війни. Перша леді звернулась до українців та світу (відео)

Рівно місяць тому ми прокинулися від вибухів, які не вщухають досі. Ми прокинулися в іншій реальності, де війна прийшла в наш дім. На війні час іде по-іншому.

Ми постаршали на десяток років. Ми навчилися розрізняти снаряди за звуком. Ми зіткнулися не просто з російським загарбником – ми зіткнулися з воєнними злочинцями, які свідомо вбивають мирне населення.

Він вбиває дітей. 121 загибла дитина – 121 рана на нашому серці, яка ніколи не загоїться.

Загиблі від ворожих обстрілів мирні мешканці лежать у братських могилах у Маріуполі, в Ірпені, в Бучі на подвір’ях власних будинків. Сотні тисяч наших людей без зв’язку на відрізаних ворогом територіях – у підвалах Маріуполя, Київщини, Харківщини.

Понад 10 мільйонів вимушених переселенців – у інших регіонах чи країнах. Люди, які вчора мали дім, роботу й плани, водночас втратили все і залежать від гуманітарної допомоги.

13 зруйнованих та понад 246 обстріляних лікарень – це теж чиїсь відібрані життя, бо так відібрано право на лікування. Вбито шістьох та поранено 16 медиків…

Але. Наші лікарі продовжують рятувати навіть у таких умовах. І в підвалах лікарень народилося вже понад 15 тис. малюків.

291 пошкоджена або зруйнована школа.

Але. Наші діти вчать уроки у бомбосховищах, бо знання знадобляться їм у мирному житті, яке обов’язково буде.

Поки ми живі, завжди є «але». Поки ми живі, ми відбудуємо зруйноване, ми зцілимо страждання, ми станемо кращими й сильнішими. Тому обов’язково треба жити!

Бо за цей місяць ми дещо дізналися про себе.

Ми дізналися, як миттєво об’єднуємося й даємо відсіч.

Як самовіддано допомагаємо, рятуємо та ділимося останнім.

Що ми не здаємося.

Ми довели, як сильно любимо близьких.

Як любимо свої міста й рідні вулиці.

Як шалено любимо свою країну.

І що ми всі – українці, незалежно від регіону, національності чи мови.

Я хочу вклонитися кожному і кожній із вас – тримаєте ви зараз зброю чи дитину за руку. Бо саме ви рятуєте Україну й рятуєте світ. Адже це – війна у Європі. І я дякую Європі та світу, які розуміють це і стали надійним тилом для наших жінок і дітей.

За нашими вікнами ще чути вибухи. Але скоро вони стануть переможним салютом.