У Путіна кепська ситуація: його врятує четверта війна

Індекс довіри росіян до свого президента Володимира Путіна восени 2018 року впав до «докримского» рівня і становить менше 60%. 

Індекс довіри - це оцінка політики, яку проводить Путін. Він повинен бути за визначенням вищий, ніж президентський рейтинг, тобто відсоток виборців, які готові проголосувати. І рейтинг довіри у 58% відсотків - це істотне зниження, практично на 30 відсотків у порівнянні з піком, коли було 86-87% на тлі інформаційної кампанії «Кримнаш».

В цьому нічого дивного. У Путіна було три сплески популярності, і всі пов'язані з війною. Перший - Чеченська війна. Другий - Грузинська війна. Третій - Українська війна. У цьому сенсі Путін намацав больову точку російської ментальності, яка пов'язана з мілітаристсько-державною складовою. Вона щиро радянська, щиро пропагандистська. Щоб домогтися четвертої хвилі популярності, Путіну треба було б організувати ще одну маленьку переможну війну або кампанію.

Але, чесно кажучи, не видно, де це можна зробити. Якісь каламутні хороводи водять навколо Білорусі. Але поки живий пан Лукашенко, він своєї влади нікому не віддасть. Відповідно, ні приєднуватися, ні якось «розчинятися» в Росії не збирається. Максимум, на що він пішов, це так звана Союзна держава, яка де-факто зараз не працює, і всі це розуміють. Де ще можна здобути перемогу? У якійсь Сирії - це не працює, тому що це далеко, і люди не дуже розуміють, що Росії там робити.

Істотна низхідна динаміка визначається двома факторами. Перший - природний: навесні 2018 року в зв'язку виборами велася потужна пропагандистська і фінансова кампанія. І телевізор розповідав, який чудовий президент, і вкидали бюджетні гроші на підвищення зарплат великій групі бюджетників. Природно, рейтинг зріс. А після виборів намагаються менше грошей витрачати - починається природний спад популярності. Це завжди і у всіх президентів відбувається.

Є й специфічна російська риса - це, звичайно, гроші. Одна справа радісно підтримувати президента на тлі переможних повідомлень по телевізору - що ми цих образили, тих «нагнули», що ми найкрутіші та інше. А інша справа, коли ти залазиш до своєї кишені і бачиш, що на тлі зростаючих цін твої доходи серйозно падають. Причому стосується це, звичайно, в основному найбідніших людей в Росії. Вони економлять на їжі. Це не може не створити відчуття того, що в країні щось не так, що Путін робить щось не так. І рейтинг йде донизу.

Інша справа, що з цього зовсім не слід робити висновок, що люди починають думати, що, напевно, краще йти європейським, українським, польським чи прибалтійським шляхом розвитку економіки. Швидше вони думають, що треба повернутися до радянських ідеалів. Завдяки масовій пропаганді у них склалося цілком спотворене уявлення, що Радянський Союз був великий, могутній і там все було добре.

На цьому тлі ростуть не ліберально-демократичні сентименти, як було в 1980-х роках, коли Радянський Союз був у глухому куті, в магазинах нічого не було, і люди хотіли, щоб було, як у Європі: зайшов в магазин - купив. Зараз в магазинах є все, але грошей немає, і люди страшенно зляться і хочуть повернення до комуністичних ідеалів - щоб у всіх було однаково.

У цьому сенсі повідомлення про те, що рейтинг Путіна падає, захоплення не викликають, бо замість цього росте рейтинг будь-якої альтернативи, але не західницької. Ми це бачимо за результатами виборів [в регіонах]: перемагають або ЛДПР, або комуністи, а «Єдина Росія» втрачає підтримку в ще більшому ступені, ніж президент Путін.

Провал люди мають намір лікувати в рамках радянської системи цінностей. У всякому разі, є наростаюче число виборців. І це, звичайно, небезпечно.

У Кремля залишається можливість зобразити війну - як чинить Кім Чен Ин: рік назад за допомогою комп'ютерної графіки він обрушив на Сполучені Штати «море вогню». Там люди певно дійсно вважають, що Північна Корея знаходиться у стані війни зі США, і тому так бідно живеться, і треба згуртуватися навколо вождя.

Можна спробувати - і «колективний Путін» цим займається - мобілізувати громадську думку страшилками про те, що Росію оточило НАТО, і тому треба згуртуватися, інакше натівці прийдуть і завоюють наші незліченні і невичерпні природні багатства. Це працює, але не дуже добре. Тому що ми ж «піднялися з колін» - значить, ми сильні, нас всі повинні поважати. А чому грошей немає? Раз ми сильні - значить, повинні бути багаті.

Це теж дуже кумедна особливість російського мислення, тому що людям здається, що чим більше території ми поприєднуємо, тим багатшими будемо. Це логіка XIX століття: чим більше територій, тим більше, грубо кажучи, данини і рекрутів для ведення військових дій. А в XXI столітті все навпаки. «Приєднаний» Крим коштує російському бюджету близько 100 млрд рублів на рік, тобто приблизно 1,5 млрд доларів. Вже точно не менше - ДНР-ЛНР. А є війна в Сирії, гонка озброєнь, санкції... Навіть для такої країни як Росія це навантаження стає непосильним. Відповідно, поліпшення економічної ситуації, про яке нам розповідають по телевізору, бачити не вдається. І намалювати картинку табору в облозі за сталінськими лекалами виходить не дуже добре. Логіка у людей приблизно така: «Дуже добре, що ми піднімаємося з колін, що Путін звільнився від диктату Заходу. Але чому за наш рахунок?».

Думаю, у Путіна ситуація досить кепська. Він малює переможні картинки, але від цього в кишені у росіян грошей більше не стане. Результати вересневих виборів показують, що такі глибинні райони, як Східний Сибір, Далекий Схід, Володимирська область, які традиційно є недогодованими, живуть в умовах постійного дефіциту. Тому що потрібно більше грошей на підтримку Криму, ДНР-ЛНР та інші державні завдання. Але володимирським хіба від цього легше?! Ось вони і починають не те щоб протестувати (хоча можна і так сказати, судячи з результатів голосування), але відчувають когнітивний дисонанс.