Ціна людського життя

Хто і чому - це мають сказати органи, до яких, що правда, довіри самі знаєте скільки.

Вирок почуттю безпеки пролунав для всієї Європи. Що вже казати про Україну, яка воює. Проте, вибух в центрі Києва завдав удару по найбільш активній резонансній групі, яка має довгу пам’ять.

Дуже шкода, що журналіст мусив померти аби продемонструвати ставлення влади до людського горя, до смертей. Вона звивається, виголошує жалісні промови. Владці роздають «доручення», обіцяють «взяти на контроль». Реакція була миттєва. Все з поваги і страху перед журналістським цехом, чия прихильність владі потрібна як повітря.

А яка була реакція на загибель сімох вояків учора? І не тільки вчора. Та ніякої. Назвали цифри і відправили до архіву.

До чого я це кажу? А до того, що владці будуть ставитися і до загибелі журналістів так само, якщо втратять потребу в лояльності, страх викриття і критики. Тоді це для них стануть так само цифри. Про те, що цього не станеться свідчить реакція самих колег Шеремета. Для них починається новий виток власної боротьби. І суспільство стане на їх бік. Влада теж наче б то демонструє, що вона на їх боці. Проте, зрадливе почуття фальшу не покидає.

Це не може бути причиною для зловтішань і протиставлення цінності життя солдата і журналіста. Воно не має ціни. Воно безцінне. Сила нашого болю рівнозначно підсилюється і втратою тих, хто зашкарублими пальцями стискає автомат, з якого йому заборонили стріляти щоб захистити своє життя, і тих, хто намагається служити суспільству в інший спосіб – говорити правду. І за це гинуть.

Але ми бачимо як одним віддають належне, а інших воліють забути. Це не протиставлення. Більше того, якщо так безсовісно викреслюють одних, незабаром так само легко викреслять і тих, до кого сьогодні ще ставляться з належною повною і острахом. Бо така є суть політичного класу, який є при владі. І ці слова не варто сприймати як політичну оцінку якихось дій чи рішень, критику влади тощо. Це суха констатація. Ми це бачили не раз, воно на поверхні. Саме тому треба домагатися того аби людське життя в цій крані цінувалося не на словах, а по-справжньому.