Що робити з українськими журналістами, які допомагали Росії?

Не втомлююсь хвалити Службу безпеки України за те, як ефективно, тихо й рішуче вона розібралась із медійними колаборантами. Когось узяли під варту (як Яна Таксюра, якого зараз намагається визволити московська православна церква, називаючи «патріотом України», ха-ха), когось просто ефективно налякали і позабирали паролі від акаунтів. Але факт: ніхто з фігурантів «Дошки ганьби», хто засвітився з проросійською позицією в перші дні вторгнення і перебуває на контрольованій українською владою території, за місяць не є активним поширювачем проросійської пропаганди. Деякі рюмсають, що вони, мовляв, ніякі не проросійські, але їм це не допомагає.

Що робити з медійниками, які допомагали Росії готувати плацдарм для наступу на Україну протягом останніх років? Чи слід вважати колаборантами тих, хто «перефарбувався» на синьо-жовте 24 лютого? Чи мають нести відповідальність люди, які просували російські наративи і поширювали путінську пропаганду, але перестали це робити у зв’язку зі зміною місця роботи, наприклад, рік або два тому? Не знаю, це складне питання. Знаю, що в нашому середовищі переважають «яструби», які вважають, що варто утилізувати абсолютно всіх, хто був причетний до проросійських медіа; я так не думаю і міг би обґрунтувати свою позицію, але зараз сперечатися не час.

Але є один важливий для мене момент. Головним меседжем, який Росія послала Україні в момент вторгнення, було: «Не дёргайся – ты же не хочешь, чтобы дядя сделал тебе больно».

Усе це про «военные цели», «сложить оружие», «мирные жители не пострадают» і «мы и на Украину-то не нападали» – складові цього посилу. Зараз ми бачимо його модифікацію в цинічному твіті Сімоньян, що «всі моляться, аби це закінчилось якнайшвидше і якнайменшою кров’ю» – себто щоб Україна нарешті дала себе задушити, не заляпавши кров’ю килим, на який Росія вже поклала око.

Як на мене, всі українські публічні діячі – політики, медійники, блогери – які повторювали та поширювали цей меседж в будь-якій модифікації, повинні бути покарані дуже жорстоко – без будь-яких обмінів і святкових амністій.