УПЦ МП на доленосному роздоріжжі

Владико Онуфрію, Ви починаєте своє «Звернення з нагоди проведення Всеукраїнського Хресного ходу» із нагадування фундаментального положення, що ми є не просто віруючими людьми, а належимо до Православної Церкви ‒ Тіла Христового. Це дуже добре, що Ви починаєте саме із цього, я лише б додав ‒ для прояснення цієї проблеми непосвяченим, які, очевидно, теж читатимуть наші тексти, ‒ що це висловлювання не є символічним уявленням, таким собі церковним фразеологізмом, а буквальним самоочевидним розумінням для традиційної християнської свідомості. Для нас Церквою є не релігійна структура, не храмова будівля, і навіть не молитовне зібрання ‒ хоч усе це теж важливе, а саме Церква як Тіло Христове ‒ єдність нашого Спасителя зі своїм народом через євхаристійне єднання, тобто через Святе Причастя Кров’ю і Тілом Ісуса Христа – Сина Божого. Там, де священнослужитель і громада вірних перебувають у євхаристійному єднанні, там і стоїть Церква Христова. Також важливо нагадати, що рятівну таїну Святого Причастя започаткував сам Господь на таємній вечері зі своїми апостолами.

Ця невидима, містична основа Церкви міцніша від будь-яких соціальних чи фізичних сплавів, це наша твердиня у розбурханому світовому морі, об неї розіб’ються усі підступи диявола і його слуг ‒ видимих і прихованих, в тому числі і за священицькими ризами.

Сергіянська сутність московської патріархії

Від часу постання Християнської Церкви через сходження Святого Духа на апостолів і донині Церкву намагається здолати ворог роду людського ‒ він приймає різні образи, вдягає за потребою різні маски, але мета в нього одна ‒ розірвати єдність Людини з її Спасителем.

Найбільшим випробуванням для Православної Церкви стало захоплення влади в Росії в 1917 році комуністами ‒ радикальною богоборчою силою. Історія протистояння атеїстичної держави і Церкви була довгою, різноплановою і кривавою. Спочатку метою комуністів було повне знищення Церкви. Реалізація цього сатанинського задуму втілювалася винахідливо і комплексно: з одного боку, священнослужителів і активних мирян десятками тисяч арештовували, розстрілювали і відправляли в концтабори, з іншого, чекісти підтримували, а часто і самі організовували різноманітні єретичні рухи, що мали за мету внутрішньо розкласти православну спільноту. Особливо вдалим був обновленський рух, що намагався у формі «вдосконалення» докорінно зруйнувати Церкву із середини. У значній мірі його успішність утримувалась на зраді частини православного єпископату, так, наприклад, чекістам вдалося залучити до обновленської єресі митрополита Сергія (Страгородського).

Згодом, коли стало зрозуміло, що ані терор, ані єретичні рухи не здатні повністю зліквідувати православну спільноту і вона починає трансформуватись у катакомбну форму функціонування, богоборча влада вирішила загнати православних у заново створену православну структуру, де все б контролювалося її агентурою. Основним виконавцем цього задуму став той самий митрополит Сергій Страгородський. До речі, від імені цього митрополита походить назва його послідовників: сергіянці.

Спочатку Страгородський незаконно узурпував церковну владу ‒ проголосивши себе заступником місцеблюстителя патріаршого престолу і створивши тимчасовий священний синод, а утвердившись, публічно оголосив про підтримку богоборчої влади (1927 р.) і засудження усіх її ворогів. Робота відступника була оцінена на відмінно, і у 1943 році за особистим дорученням Сталіна Сергія Страгородського було проголошено Патріархом РПЦ. Так постала створена богоборцями псевдо-релігійна структура: Московська Патріархія. Структура, що утвердилась через боговідступництво частини єпископату, священиків і мирян розгромленої Православної Церкви. Основним завданням адептам новоствореної структури було сприяти чекістам у їхній боротьбі за повну ліквідацію релігійності в країні.

І тут перед нами у повен ріст постає питання: чи можна вважати сьогоднішніх спадкоємців цієї неорелігійної структури дійсною Православною Церквою? Чи дійсні в ній таїнства, чи є вона Церквою у християнському розумінні цього слова?

Владико Онуфрію, я розумію, що слова православного українця для Вас мало що значать, Ви одразу такого зараховуєте або до бандерівців, або до розкольників, або до уніатів. Гаразд, тоді наведу з цього приводу слова справжнього русского патріота, ортодоксального православного віруючого, авторитетного ієрарха зарубіжної РПЦ митрополита Філарета Вознесенського. Який ще за існування СССР в листі до ієрея Віктора Потапова писав про Московську Патріархію наступне: «Ця лжецерква двічі підпадала під анафему. Святіший патріарх Тихон і Всеросійський церковний Собор анафематствували комуністів і всіх їхніх співробітників. Ця грізна анафема ‒ наголошує митрополит ‒ до цих пір не знята і зберігає свою силу, тому що зняти її може тільки такий самий всеросійський церковний Собор, як канонічна вища церковна влада». Далі святитель Філарет уточнює: «І сталася страхітлива подія в 1927 році, коли очолював церкву митр. Сергій, і своєю ганебної відступницькою декларацією підпорядкував російську церкву більшовикам і оголосив про співпрацю з ними. І збувся в самому точному сенсі вираз передсповідної молитви: «під свою анафему падоша». Бо в 1918 році Церква анафематствувала всіх «співпрацівників» комунізму, а в 1927 році сама увійшла у гурт цих співробітників і стала вихваляти червону богоборчу владу ‒ вихваляти червоного звіра, про якого говорить Апокаліпсис.

Більше того, коли митрополит Сергій опублікував свою злочину декларацію ‒ від совєтської церкви зразу ж відокремились вірні «чада» і створили Катакомбну Церкву. А вона в свою чергу, анафематствувала офіційну церкву за її зраду Христу».

Під завершення святитель Філарет категорично наголошує, що «істинна Церква, за вченням апостольським, є Тіло Христове ‒ Господь перебуває в ньому і очолює її як її Божественний Голова.

Чи наважиться хтось стверджувати, що Господь і Його благодать перебуває в церкві лукавствуючих, яка вихваляє Його посатанілих ворогів і співпрацює з ними, яка за це знаходиться під подвійною анафемою, як зазначено вище? Чи може бути благодатною церква, яка об'єдналася з богоборцями?! Відповідь зрозуміла!» (Письмо к иерею Виктору Потапову)

Владико Онуфрію, якщо Ви щирі в розумінні Церкви як Тіла Господнього, а мені хочеться вірити, що це саме так і є, тоді, гадаю, Ви погодитесь, що цю проблему не можна ані замовчати, ані «об’їхати возом», ‒ її необхідно доконечно розв’язати. А можна це зробити лише двома способами, про перший вже сказав митрополит Філарет Вознесенський ‒ через публічне соборне покаянням РПЦ, а другий спосіб знаходиться в площині прямого виконання своїх пастирських обов’язків перед православними українцями. Необхідно покинути цю псевдорелігійну структуру, що називає себе Московською Патріархією РПЦ, і повернутися в лоно апостольської Вселенської Православної Церкви. Церкви, заснованої Господом нашим і Спасителем Ісусом Христом.

Московська патріархія як один із інструментів утримання влади чекістами-клептократами

Гаразд, може сказати якийсь позарелігійний скептик, усе це правильно, але це все було вчора, а сьогодні РПЦ займає зовсім інші позиції, ‒ вона основа національних, родинних, традиційних цінностей.

Насправді це лише фасад. А за ним ховається інша сутність ‒ підла, розпусна, захланна до багатства. Сьогоднішні сергіянці, як і їхні попередники, думають лише про власну вигоду. Мені навіть деколи здається, що вони і в Бога не вірять. Згадайте, скільки вже було написано про панські маєтки і наддорогі автомобілі, яхти і годинники як самого патріарха РПЦ, так і його єпископату. Так не може жити чернець, що прийняв постриг відлучення від світського життя. Так може жити лише духовний перевертень, природа якого радикально змінилася. Для якого Церква лише своєрідна корпорація для безтурботного і заможного життя.

Варто нагадати, що стержнем нинішньої політичної системи в Російській Федерації є клан чекістів-клептократів. А термін «клептократ» з грецької перекладається як «влада злодіїв». Тут, так само, відбулась трансформація, або переродження, якщо використовувати моральні категорії, тих, хто мав захищати народ, у тих, хто став його наймасштабніше обкрадати.

Верхівка цього клану надзвичайно цинічна, ненажерлива, але зовсім не дурна. Вони дуже швидко збагнули: для того, щоб така лафа продовжувалась довго і не настала відплата за злочинну діяльність, необхідно ідеологічно прикритись, мімікрувати до масових уявлень російського народу про національну справедливість. В умовах нинішньої Росії вирішено було взяти на озброєння патріотично-шовіністичну ідеологію. Тим більше, що цей світогляд їм був внутрішньо близьким. Церква у цьому ідеологічному контексті розглядалася чекістами-клептократами як важливий інструмент управління суспільством. Цей релігійний інститут був добре знаний їм з попереднього 70-літнього досвіду управління РПЦ. Там повно було своїх людей ‒ було на кого опертися.

Першим завданням для Путіна і його камарильї було поставити очільником РПЦ абсолютно довірену особу. Таким давно вже був у чекістському середовищі Кирилл Гундяєв. Залишалося лише підігнати його імідж до нових ідеологічних стандартів. Бо до цього часу він позиціонував себе як лідера церковної партії, що пропагувала екуменічно-ліберальні цінності вседозволеності.

Напругу тогочасної боротьби між невеликою консервативно-православною групою християн і всесильним чекістським церковно-мафіозним утворенням передає відеозвернення колишнього полковника ГРУ і героя Росії Володимира Квачкова, який уособлював консервативну частину РПЦ, ‒ він говорив про недопустимість обрання збоченця Кирилла Гундяєва патріархом РПЦ. Це відео можна і сьогодні переглянути на ЮТУБІ:

Саме за це, а не за видумані звинувачення у підготовці перевороту, він отримав згодом тривалий тюремний строк. Чекісти-клептократи намагаються нещадно карати тих, хто переходить їм дорогу.

Таким чином гудяєвці із церковних лібералів несподівано для всіх стали опорою традиційних цінностей. Звісно, усе це лише на словах. Між іншим, саме через цю внутрішню перероджену сутність не отримують адекватної відповіді в Московській Патріархії викривальні звинувачення відомого богослова протодиякона Кураєва про насильство над дітьми, учнями семінарій, вчиненими над ними конкретними єпископами-сергіянцями. Усе покривається, адже, як відомо, ворон ворону око не виклює.

Важливо наголосити, що в УПЦ сергіянська партія надзвичайно впливова і проросійськи агресивно налаштована.

Українська православна церква і гібридна війна Росії

Після реалізації Московською Патріархією майже орвеллівської ідеї, що «боговідступництво ‒ це канонічна церква», сьогодні вона разом із «старшим братом із Кремля» приступила до реалізації в Україні ще однієї ідеї, що «загарбницька війна ‒ це громадянська війна, а національна свобода ‒ це рабство».

У зв’язку з цим, Владико Онуфрію, хочу запитати: у Вашому «Зверненні з нагоди проведення Всеукраїнського Хресного ходу» прозвучала одна теза, що на «сході України триває збройний конфлікт». Не гібридна війна Росії проти України, не аншлюс Криму, не окупація російським загарбником частини Донбасу, а саме «збройний конфлікт». І згідно з цією викрученою логікою, Ви закликаєте воюючі сили замиритися. Добре, хоч не закликаєте український народ підписати акт про капітуляцію.

Сьогодні виникла серйозна загроза перетворення Української Православної Церкви як закордонної структури Московської Патріархії в надзвичайно небезпечний інструмент гібридної війни РФ проти України. Сергіянська єресь розклала свідомість, паралізувала волю, деформувала душу багатьом діячам цієї релігійної організації. Вони готові свідомо говорити на чорне, що це біле. Перебуваючи на гачку російських спецслужб, здатні спровокувати конфлікт у будь-якому регіоні України.

А та частина УПЦ, що не відає про справи своїх зверхників і лише глупувато повторює за ними слова про важливість «канонічності церкви», що вірить облудним словам і не звертає уваги на справи, нагадує мені «дерев’яних матрьошок – зовнішньо розмальованих і внутрішньо порожніх», ‒ і ніде там духу притулитися, бо одна там мерзота пустоти.

Безсумнівно, що український народ раніше чи пізніше розірве ці бісівські пута і викине з себе гидоту сергіянської єресі. Але як скоро, і з якими втратами це відбуватиметься, у тому числі й для авторитету Українського Православ’я, залежить, Владико Онуфрій, в значній мірі і від Вас. Чи поведете Ви УПЦ у бік відродження традиційного апостольського православ’я, запровадженого Святим Рівноапостольним князем Володимиром, чи як відомий Щуролов з німецької легенди поведете безумних послідовників у холодні води забуття.

А ми ‒ православні українці ‒ сьогодні молитимемося за Вас, щоб Господь наш ‒ Ісус Христос не позбавив Вас Своєї милості і направив стежками правди і спасіння. І нехай так станеться.